Образ народу в комедії І. Карпенка-Карого «Хазяїн». Твір 10 клас
Комедію «Хазяїн» І. Карпенко-Карий написав навесні 1900 року. Перші вистави «Хазяїна» пройшли з великим успіхом у Києві в 1901 році. У своїй комедії автор показав себе драматургом-новатором. Це відразу помітили і критика, і глядачі не тільки в Україні, а й за її межами.
Так, під час гастролей українського театру в Москві 1901 року газета «Театральные известия» дала таку лаконічну, але точну характеристику художньому почеркові драматурга:
Малороссийский он Островский,
Фотограф родины своей,
Его перо лишь правдой дышит…
Свої твори I. Карпенко-Карий написав у 80-ті роки XIX століття, тобто у той час, коли в суспільстві відбулися глибокі зміни, набули розвитку нові капіталістичні відносини. Почалося інтенсивне класове розшарування. Основний клас тогочасного суспільства – селянство розділилося на дві кількісно нерівноцінні верстви: «хазяїнів» та «голоту». З першої відокремилися капіталісти-аграрії, а з «голоти» почав формуватися сільський пролетаріат, який цілком відірвався од землі й переходив на становище вічних наймитів і наймичок.
Новий матеріал вимагав і нової жанрової форми, тому І. Карпенко-Карий звертається до жанру проблемної «серйозної комедії», збагативши тим самим жанрову палітру української драматургії.
Нові соціальні типи зображені драматургом у таких п’єсах як «Бурлака» , «Розумний та дурень», «Сто тисяч», «Хазяїн». Усі вони подають яскравий тип «хазяїна», що вже стоїть над бідняками і почав запускати пазурі в тіло знедоленого селянина, випивати, як павук, його життєву силу.
Найдосконаліше процеси наступу капіталізму на село, його могутню і водночас руйнівну силу зображено в комедії «Хазяїн». У центрі драматичної дії – грошові пристрасті капіталістичного світу, «стяжання без жодної іншої мети, стяжання для стяжання» . Основним об’єктом зображення стало «хазяйське колесо» мільйонера Пузиря, яке «одних даве, а другі проскакують», що символізує собою всю систему тогочасного капіталістичного господарства. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя (Пузир, Золотницький), і їхні підручні, деморалізовані слуги (Ліхтаренко, Феноген, Маюфес), і чесні «дурні» , що «не можуть прижитися в царстві хижаків (Зозуля), і «дешеві робітники» , які врешті-решт протестують, пробують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.
Як живеться найманим робітникам і селянам в економія Пузиря? Надзвичайно погано, бо Пузир усіляко намагається урізати їхні права, прагне зробити з них слухняних рабів – так званого «дешевого робітника» . Людей у господарстві годують гірше, ніж свиней. Наймані робітники обурені, бо вони вирощують хліб, а їдять його «пополам з половою» . Він такий, що із свіжого можна тільки коники ліпити, а коли зачерствіє, тоді стає такий твердий, що і собака не вкусить. Борщ для робітників готують без овочів. Дочка Пузиря Соня вражена тим, що почула від обурених наймитів. Вона пообіцяла все зробити, щоб їх годували краще. Соня переконана, що люди, які працюють на землі, «повинні їсти за свою працю найкращий хліб».
Пузир на прохання Соні погодився покращити харчування робітників, але лише на той час, коли в економіях багато роботи. А потім можна знову погіршити харчування. Люди не витримають, почнуть утікати, і заробіток їхній осяде в кишені Пузиря. На мануйлівців, які жили трохи краще, ніж селяни в інших селах, бо мали трохи землі, Пузир теж вже «насталив зуби» . Він поставив перед Ліхтаренком завдання: взяти селянські наділи на десять літ в оренду, оброчну землю, за яку селяни заборгували, Пузир забирає собі, заплативши за них борг у банку. Пузир знає, що «як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш» . Та тут хазяїн прорахувався. Він не думав, що селяни зДатні на опір. Мануйлівці, побачивши, що їх обдурив Ліхтаренко, піднялися на бунт. Пузир шле телеграму губернаторові, в якій просить підмоги.
Автор не показує нам, чим закінчився цей конфлікт. Але читач і глядач не на боці жорстокого Пузиря, який став ідеологом видавлювання людського поту, стратегом і тактиком жорстокої політики крайнього обездолення спролетаризованого селянства, перетворення його на «дешевого робітника».
Висновки з цієї п’єси є прийнятними і для сьогоднішнього дня. У підтексті драми чітко простежується думка, що як окреме капіталістичне господарство, так і суспільна система, в якій і мораль, і політика, і етика переводяться у гроші, де бізнес існує заради бізнесу, в основі своїй є самознищувальною, руйнівною. У ній руйнується людина, її духовне єство. А ставши бездуховною, особистість ніколи не буде щасливою.