Образ князя Ігоря як захисника Руської землі в поемі “Слово о полку Ігоревім”. Твір 9 клас

«Слово о полку Ігоревім» – найкраща пам’ятка літератури Київської Русі.

Коли я вперше читав «Слово…», мене охопило якесь дивне почуття. Здавалося, що я потрапив у якусь невідому країну, але все, що я побачив там, було близьким і дорогим мені. І тоді вже неможливо відірватися від твору…

Переді мною, ніби живі, поставали герої «Слова…», мужні захисники Руської землі, великі патріоти. З якою любов’ю невідомий нам автор змалював їх образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю.

Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування – затемнення сонця. Справжній лицар, він ігнорує недобрі прикмети, вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон.

Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога.

Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на допомогу брату Всеволоду, що теж виступає лицарем, подібним до билинного богатиря. Його воїни «під трубами повиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані», і в битві вони шукають «собі честі, а князю – слави».

Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах».

Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи з приводу невдач, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те – моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря: вона привела його до того, що він пересів з князівського сідла в сідло рабське, занапастив військо, і тоді застогнав «Київ тугою, а Чернігів напастьми», і «тоска розлилася по Руській землі». Гірка поразка Ігоря – це розплата за його егоїзм і самовпевненість.

Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі – бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві і нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.

Вже було зовсім пізно, коли я закінчив читати «Слово о полку Ігоревім». Я з гордістю думав про волелюбність, відвагу українського народу, про мудрість київського князя Святослава, хороброго та безстрашного Ігоря, буй- тура Всеволода. Скільки безсмертних героїв було в нашій історії! Серед них і наші далекі предки – герої Київської Русі, яких так майстерно змалював у своїй поемі «Слово о полку Ігоревім» невідомий нам автор.