Образ Богдана Хмельницького в усній народній творчості. I варіант. 10 клас
Богдан Хмельницький — це видатний син українського народу. Він зміг згуртувати козаків і підняти їх на повстання проти Польщі. За це український народ, що зазнав багато страждань від польських панів, любив свого гетьмана, як батька, і створив про нього багато пісень та дум, з яких найвідоміші — «Гей, не дивуйте, добрії люди», «Чи не той то хміль», «Хмельницький і Барабаш».
Народ вважав, що мав повне право боротися за свою волю. Богдан Хмельницький воював із ляхами, не шукаючи власних вигід та слави. Він, хоч і не належав до селянства, але як справжній син свого народу страждав разом із ним. Отже, як говориться у пісні: «Гей, не дивуйте, добрії люди, що на Вкраїні повстало». Це повстання було закономірним і виправданим.
Не всі українці брали участь у цій війні. Були й такі, кому непогано жилося і за Польщею. Зокрема Барабаш вмовляє гетьмана:
| «Ей, куме, — каже, — куме! Нащо нам королевські листи читати? Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати? Нащо нам за віру християнську Достойно-праведно стояти? Лучче нам з ляхами, з мостивими панами, Хліб-сіль з упокоєм вічний час вживати». |
Народ сприймає Барабаша, як зрадника і тому повністю виправдовує Хмельницького за те, що він «своєму куму Барабашу, гетьману молодому, із пліч голову, як галку, ізняв», а жінку з дітьми відправив в подарунок турецькому султану. Отже, бачимо, що гетьман готовий вбити і свого кума, якщо той стає на бік ворогів України. Такий ватажок, що забував про особисте заради національних ідей, був ідеалом з точки зору народу.
Богдан Хмельницький разом із своїми полковниками уявлявся справжнім богатирем, бо жодний лях не залишився живим після битви під Жовтими Водами:
| Од нас, козаків, од нас, юнаків, Ні один панок не вкрився. |
Скільки б не поставили ляхи війська проти козаків, все одно вони будуть переможені, бо за козаками правда і вони мають такого гетьмана, як Хмельницький.
І хоч потім Хмельницького звинуватять у тому, що він з однієї неволі привів свій народ до іншої — московської, але вже старого тоді гетьмана можна виправдати: він усвідомлював, що один не зможе протистояти всім, хто зазіхав на Україну: полякам, туркам, татарам. Отже, потрібний був сильний союзник, а росіяни в усякому разі були православними, а значить, повинні сприймати одновірців-українців як братів. Ми знаємо, що гетьман помилився. Але як там не було, він боровся за волю і зміг повернути її українцям, хоч на деякий час. І образ його, уславлений вдячним народом, оспіваний в піснях, залишився героїчним.