Мова квітчаста, склад сміливий, малювання розкішне» (Пантелеймон Куліш)” (за оповіданням О. Стороженка «Скарб»). Твір 7 клас

Ім’я Олекси Стороженка стало відомим в епоху культурного пробудження в Україні. Перші твори письменника — це російськомовні оповідання. Та дуже скоро митець почав писати українською мовою, адже захопився усною народною творчістю: анекдотами, переказами, розповідями про історичне минуле, про часи Козаччини.

Творчість Стороженка українськими критиками була сприйнята неоднознач­но. Пантелеймон Куліш захоплювався і творами, і самим автором, а Іван Франко писав, що Олекса Петрович так і не опанував українську мову, не зумів до кін­ця розкрити її красу й глибину. Та попри все Стороженко, на мою думку, виявив себе як справжній майстер народного слова, тим більше, що від України він був відірваний протягом майже тридцяти років військової служби.

В оповіданні «Скарб» Олекса Стороженко розмірковує над питанням, яке хви­лювало людей за всіх часів. Що таке щастя? Кого можна вважати щасливою лю­диною? Щоб наштовхнути читача на роздуми, письменник обирає головним ге­роєм Павлуся, єдиного сина заможних батьків, якого люди назвали Лежнем. Ав­тор із неприхованим, але м’яким гумором ставиться до свого героя. На початку твору він називає хлопчика синком, Павлусем, одиначком, маленькою дитинкою.

І тільки згодом для характеристики героя Стороженко використовує специфічну лексику: «Він, телепень, тільки глита та, як той пуцвірок, знов рота роззявляє». У церкві, як обридне Павлові стояти, «то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере». Мати синочка і роздягає, і постіль йому стеле, і хрес­тить, і пісеньку заспіває. Коли вона чула від чоловіка, що він віддасть сина в на­уку до дяка, то завжди добра й покірна жінка «як скажена стане: і очі витріщить, і запіниться, і за ніж хапається».

Описуючи зовнішність Павлуся-парубка, письменник вдається до більш ни­щівної критики: «Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькува­тий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у пан­ночки… Тільки йому й роботи, що цілісінький день їсти (а лопав він здорово) та спать». В оповіданні письменник часто використовує розмовно-побутову лексику, влучні порівняння: «там тебе обидять, віку збавлять», «угодють», «гидко», «шпур­нем», «дрючок»; «пудофет», «бебехнеться», «пообідає і знов куня», «построїли ши­нок», «годують скриню карбованцями», «щастя, як горох з мішка, так і сиплеть­ся», «їсть неборак, аж за ушима лящить», «щаслива нитка до смерті не увірвалась Павлусеві», «до білого волосся доспався».

Читаючи оповідання «Скарб», варто не раз заглянути у словник, адже пись­менник часто використовує історизми: талан, лавка, хура, царина, заступ, хорт, дукат, рогач, макогін тощо. Широке вживання таких слів уводить читача в часову й просторову атмосферу подій, описаних у творі.

Художньо відтворюючи дійсність, Олекса Стороженко зумів розкрити багат­ство українського слова й колоритність народного гумору. Усе це робило його творчість самобутньою й оригінальною, мову квітчастою, склад сміливим, а ма­лювання розкішним.