Мотиви туги і страждань у збірці «Зів’яле листя». 10 клас
Лірична драма І. Франка «Зів’яле листя» створювалась більше десяти років і вийшла в світ у 1896 році. Збірка об’єднала поезії переважно з сумними, журливими мотивами. В ній оспівуються глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. Вона була написана в один з найважчих періодів життя поета. Жорстоке переслідування польською та українською буржуазією, третє ув’язнення, недопущення до викладання у Львівському університеті — всі ці болючі удари затьмарювали душу поетові, викликали сумні мотиви в його творчості. Появі цих мотивів сприяло також і те, що поет не був щасливий в особистому житті. Збірка складається з трьох частин, які названі жмутками. В ній розкривається глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана важкими обставинами громадського та особистого життя, зокрема нерозділеним коханням. Звідси й назва збірки як художній образ втрачених надій.
Моя бо й народна неволя —
То мати тих скорбних пісень.
Перший жмуток позначений здебільшого весняними, життєстверджуючими мотивами «молодої любові». Чари кохання підносять героя, оволодівають його душею. Герой ще намагається знайти раціональне пояснення своєму станові: «Не знаю, що мене до тебе тягне…», «За що, красавице, я так тебе люблю…». Але «блідая, горем п’яна, безнадійна любов» все владніше опановує всіма його думками й почуттями. Вогонь кохання, який спершу зігрівав душу, починає її спопеляти: «А в серці холод… Дим довкола, дим!».
Більшість поезій другого жмутку витримана в народно-пісенній стилістиці. Саме до цієї частини належать такі перлини, як «Чого являється мені…», «Ой ти дівчино, з горіха зерня…», «Якби знав я чари…», «Червона калино, чого в лузі гнешся…». Це поезія літа, спогадів про весну кохання, настроїв туги й розлуки. Страждання героя набувають загального характеру. Кохана дівчина втрачає реальні риси в його свідомості, і марно він намагається відтворити той образ, що являється йому у снах. Пафос руйнування ілюзії, ідеалу, мрії звучить у цьому жмутку на повну силу.
Третій жмуток — то поезія зими, де панує смерть. Руйнується світобудова і світосприйняття героя, в центрі якого стояв ідеал: «Вона умерла! — ні, се я умер». Душа героя мертва. Виснажений, спустошений і надломлений, ліричний герой залишається наодинці з собою, готовий навіть до самогубства. Вічний, як природа, пошук людиною гармонії у своїй душі — так можна визначити тему ліричної драми «Зів’яле листя». Головний мотив, що об’єднує всі твори книжки — перебіг внутрішнього життя закоханої людини від зародження почуття до його краху.
Чи не найкращим в інтимній ліриці І. Франка визначається вірш «Чого являєшся мені у сні?». Він був покладений на музику композитором К. Данькевичем. Герой намагається забути, вирвати з серця образ дівчини, що не відповідає на його любов. У неї «німі уста», очі нагадують «криниці дно студене». Але герой просить приходити хоч у сні до нього, щоб зазнати щастя хоч так. Автобіографічною є поезія «Тричі мені являлася любов». Перша юнацька весняна любов до Ольги Рошкевич «несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана». Друга — любов до Юзефи Дзвонковської, що відмовила поетові, бо відчувала смертельну недугу і справді передчасно померла. Це була «таємна й недоступна, мов святиня», жінка і таке ж кохання. Була й третя — Целіна Журавська, яку поет кохав платонічною любов’ю, опоетизувавши її образ. Може, тому збірка має три жмутки — три кохання в житті поета.
«Зів’яли листя» — одна з найкращих збірок інтимної лірики в українській літературі. Ці хвилюючі, писані кров’ю серця рядки, Іван Франко наповнив не тільки своїми почуттями, а й усім тим, що є в нашій мові найніжнішого, найсердечнішого.