Мотиви туги і страждань у збірці «Зів’яле листя»

Більшість творів І. Франка — це громадянська лірика. В них він закликає до активних дій, викриває злочини Російської імперії та її служителів. Тому збірка «Зів’яле листя» ніби контрастує з іншими збірками поета. У ній зображене неподільне кохання і страждання, викликані ним.

Цікавою є назва збірки — «Зів’яле листя». Прочитавши її, читач подумає, що перед ним зараз постануть пейзажні твори з описом пізньої осені. Щось схоже ми зустрічали у його творчості раніше. До попередньої збірки «З низин і глибин» І. Франко включив цикл «Веснянки», що ніби оспівує пробудження природи після зимового сну. Але змальовуючи картини природи, поет має на увазі близькі зміни у суспільному житті, пробудження активних сил, що будуть боротися проти соціальної і національної несправедливості. Отже, назву збірки «Веснянки» треба сприймати як метафору. Те саме можна сказати і про «Зів’яле листя».

Значення цього образу ліричний герой розкриває у вірші «Епілог»:

В зів’ялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

Отже, зів’яле листя — це ті сумні вірші, які вириваються з душі героя, мов «тихе зітхання». Ці вірші викликані «незгоєними ранами, невтишеними жалями, завмерлим в серці коханням». Всі вони сповнені стражданням і песимізмом, бо ніщо не може привернути увагу коханої. Ліричний герой і не сподівається на це. Він не вимагає нічого від дівчини, не хоче турбувати її своїми почуттями. Він не схожий на ліричного героя громадянської лірики І. Франка, на відміну від якого, є абсолютно пасивним, не здатним до активних дій, що могли би привернути увагу коханої. Тому йому залишається тільки тихо страждати під її вікнами:

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що щось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко!

Ліричний герой звинувачує кохану в тому, що її «серденько— колюче терня» і «слово остре, як бритва». З одного боку, вона приносить йому безліч страждань, але з другого—дарує велике щастя кохати. Тому ліричний герой і зізнається: «Ти мої радощі, ти моє горе!» І з цього можна зробити висновок, що навіть неподілене кохання дарує людині велике щастя. Про це свідчить і наступний вірш цієї збірки — «Чого являєшся мені у сні?»

Дівчина дуже жорстоко обійшлася із ліричним героєм, вона, знаючи про його почуття, згордувала ним, ніколи не посміхнеться й не озветься до нього. І навіть уві сні продовжує мучити його. Ліричний герой зізнається, що він вже багато років «свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлює на дні».

Але замість того, щоб проганяти це видіння, він закликає: «О ні! Являйся, зіронько, мені хоч в сні бо кохання, яким би мучительним воно не було, — це все одно дар, це щастя.

Отже, бачимо, що зводити збірку «Зів’яле листя» тільки до виразу туги, безнадії і страждання не можна, бо є в ній оптимістичні ноти, якими намагається ліричний герой заглушити сумні мотиви, які, взагалі, не властиві І. Франкові. Та і саме почуття кохання передбачає і радість, і страждання.

 

Проблема вождя і народу в поемі «Мойсей»
Краса кохання у повісті «Перехресні стежки»

Залишити відповідь