Мотиви лірики Івана Франка

В історію української літератури Франко увійшов як лірик, прозаїк, драматург, філософ, публіцист. Поетична ж спадщина його настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характеристикою.

Лірика Франка — це вияв громадсько-політичних ідеалів, зброя боротьби проти ворогів трудового народу, своєрідний світ, що відбивав його інтимні переживання, філософські роздуми і думки про долю трудящого люду.

Ліричний герой Каменяря — це не тільки він сам, не тільки образ передового громадського діяча, це вся історія українського народу, невід’ємною частиною якого визнавав себе поет і якому віддавав усі свої сили.

У 1&87 році вийшла збірка “З вершин і низин” Ліричний герой цієї поетичної книжки сповнений віри в справедливість революційної боротьби і в можливість змінити життя суспільства на краще.

Відкриває збірку величальна пісня, що славить невмирущу силу боротьби за прогрес, щастя, волю.

Вічний революціонер —
Дух, що тіло рве до бою.
Рве за поступ, щастя й волю..

Поезія пройнята світлим настроєм віри в перемогу:

Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.

Віршем “Каменярі” автор стверджує програму життя революціонера, який став на шлях перебудови суспільства:

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт…

У циклі “Веснянки” Франко, вживаючи прийом паралелізму, показує весняне пробудження природи і готовність суспільства сприйняти новизну життя. Отже, героєм громадянської лірики є носій ідей нового життя, вільного суспільства.

По-новому відкривається для нас Франко, коли читаємо збірку “Зів’яле листя” Перед нами розгортається драма ліричного героя, викликана обставинами громадського та інтимного життя. “Зів’яле листя” — це художній образ втрачених надій, нерозділеного кохання.

Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?

Ліричний герой — людина сильного характеру та ніжної душі. Три недолі стоять на .шляху закоханого: “м’яке серце”, “хлопський рід”, “горда душа”. Особисті переживання героя автор підніс на незрівнянну височінь духовної краси. Багато віршів збірки “Зів’яле листя” написано в стилі народної пісні. Прикладом можна назвати вірші “Червона калино, чого в лузі гнешся?”, “Ой ти. дівчино, з горіха зерня”, що покладені на музику. Інтимна лірика Франка — це дивосвіт глибокого кохання.

Іншими мотивами сповнена збірка “Мій Ізмарагд”. На Русі здавна “ізмарагдами” називали збірники повчальних статей, у яких викладалася християнська мораль. У Франка — це “повчання” революціонера-демократа. Поет розвінчує псевдопатріотів, викриває підлість, лицемірство, продажність. У поезії “Декадент” він засуджує занепадницьку літературу, бо вона спрямована проти народу. Свою ж поезію Франко вважає народною:

Який я декадент? Я син народу,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик — праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.

Ліричний герой не капітулює перед супротивником — він впевнений у своїй правоті.

Якщо герой збірок “З вершин і низин” та “Зів’яле листя” був відчайдушним у своїх поривах, різких переходах від бадьорості до занепаду, від радості до печалі, то ліричний герой збірки “Мій Ізмарагд” урівноважений, спокійний і розсудливий.

Отже, мотиви лірики Івана Яковича Франка — це своєрідна сповідь поета про своє життя і життя свого народу, філософське осмислення дійсності. Це заповіт прийдешнім поколінням бути вірними синами свого народу, відданими чесній справі, чистими і щирими у своїх почуттях.