Мотиви лірики І. Франка. Твір 10 клас

Іван Франко… Постать цього великого творця належить до трагічного мартирологу радянського літературознавства.

Йому зводили пам’ятники, його йменням названо місто, його твори вивчали у школі. Та чи не краще було б, коли б пам’ять про Франка жила у глибинах народної свідомості, а не була залакована, пристосована до офіціозної, фальшивої історії української літератури? Доля творів І. Франка схожа на долю поета В. Маяковського: їх не змогли знищити, то ж наказали примусово полюбити. А це найкращий шлях до байдужості…

Настала година перечитати Франка. Насамперед – його лірику, найчистіший струмок почуттів та образів. «Підстреленими пташками» стогнуть пісні зі збірки «Зів’яле листя» , оплакуючи нерозділене кохання. Народ співає: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» , часто навіть не здогадуючись, що в цих рядків є автор. Дуже прості, прозорі, вони стали коштовним камінцем у намисті народної пам’яті.

Хіба можна сказати, що це лише хвора сорокарічна, самотня людина, яку не розуміли сучасники? Щось болісне, але вічно молоде, є у тих рядках:

Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу!
Такі вони в усіх, ці кохані, що не відповідають взаємністю: «очі – тиха молитва» , а «слово – остре, як бритва».

Надія змінюється розпачем, знов спалахує, мрії солодко обвивають душу – та ось поет остаточно прокидається і розуміє:

Замерзли мрії в серці молодечім,
Ілюзії криниця пересохла.
І лишається одна «невтішима тоска».

Інтимна лірика не є єдиним здобутком Івана Франка у поезії. Збірка «З вершин і низин» більш соціально орієнтована, у ній заговорив забитий і пригнічений народ, який жив у «низинах, мрячних і лячних».

Іван Франко, який дуже добре знав життя народу, був згодований «твердим селянським хлібом», зміг піднятися. Але не дивився зверху презирливо, а намагався «їх підвести»:

Там, де сам став, до світлих висот
і свободи, і честі.

Перед ним скала, та вічний Каменяр готовий ламати її, хоча знає, що «щастя всіх прийде по наших аж кістках»…

Окремо від ліричних та громадянських віршів стоїть поема «Мойсей». Поет, що хотів підвести людей «до вершин», замислився над складними співвідносинами вождя і народу, пророка і пастви, Мойсей, що знає дорогу в майбутнє, і люди, які задоволені нинішнім життям і не бажають нового, бо воно сповнене несподіванок і небезпек – вічне коливання правоти і необхідності, права і відповідальності. Чи має пророк право прирікати народ на страждання заради майбутнього, силоміць штовхати до щастя? Як впізнати, Божий голос веде тебе чи «твій внутрішній власний»? Франко відповідає і ставить нові запитання..

Напрочуд різноманітна і водночас єдина сутність творів Івана Франка, сила його духу і слова зробили цього письменника і поета гордістю української літератури.