Людина на зачумленій землі (за романом Альбера Камю «Чума»)
Протягом своєї тисячолітньої історії людство засвоїло багато страшних уроків. Вічні цінності виявилися непевними, людина — сповненою егоїзму та пристрасті, природа — утіленням апокаліпсису. Але тільки XX століття принесло людству справжнє розуміння марності життя. Друга світова війна продемонструвала найстрашніше з того, що є в природі людини як мислячої істоти. Поблякли ікони нової філософії. Учення Ніцше і Шопенгауера дало потворно недозріле галуззя. За цих умов створення нової концепції, яка б виправдовувала існування людини, стало конче необхідним. У повоєнні роки світ дізнався про свого нового духовного керманича — французького мислителя, прозаїка, есеїста, публіциста Альбера Камю. Нобелівська премія 1957 року підтвердила такий статус письменника.
Найвідоміший твір Альбера Камю — роман-притча під назвою «Чума». У буквальному значенні в романі розповідається про жахливу епідемію чуми в одному з міст французької Північної Африки, а в алегоричному — про боротьбу європейського Опору проти фашизму. Найбільш загальним сенсом «Чуми» є боротьба з будь-яким злом взагалі. Треба зазначити, що на відміну, скажімо, від Радянського Союзу, де боротьба з фашизмом дійсно була питанням життя і смерті, для мешканців Європи участь в Опорі була швидше справою честі й совісті. Тому однією з центральних проблем роману є проблема вибору між байдужістю та конформізмом з одного боку і живим прагненням до свободи, звільнення — з іншого.
Роман «Чума» має форму хроніки. Автором цього часопису є лікар — доктор Ріє. Він визначає самі лише факти, і тому у його викладенні події втрачають будь-який домішок художнього прикрашення. Узагалі боротися з чумою — справа майже безнадійна. Тверезо розуміючи це, доктор Ріє ані на хвилину не припиняє своєї роботи, ризикуючи власним життям. Лише завдяки логіці та серйозності доктора ми дізнаємося про реальну картину епідемії.
По місту розносять інфекцію пацюки, які конають у муках. Так само, як і пацюки, умирають сотні людей, які заразилися бацилами чуми. Тривають протиепідемічні заходи, мертвих ховають вже у братських могилах, а міські трамваї стають засобом для перевезення трупів. Звичайно, це жахливі картини. Але набагато жахливішим виявляється те, що городяни, узяті в облогу карантинними постами, внутрішньо змінюються. У них з’являється якась дивна байдужість до долі навіть близьких людей, вони прагнуть якомога гучніше розважатися, ніби це спроможне відігнати хворобу. Камю вирішує питання остаточно й однозначно: чума вражає не тільки тіло, але й душу. Чума є станом мислення, яке замкнулося на собі самому. При тому Камю згоджується, що люди взагалі «швидше добрі, ніж злі», але лінощі духовного порядку теж здатні до руйнування. Єдино правильною є точка зору, згідно з якою людина «повинна протистояти злу навіть у тому випадку, коли немає ніякої перспективи і ніякої надії». Навколо доктора Ріє гуртуються інші герої «Чуми» — Тарру, Рамбер, Гран. Ці люди теж виконують свій професійний і громадський обов’язок, нехтуючи подружніми почуттями, затишком рідної оселі, власною безпекою. Особливо цікавою є доля паризького журналіста Рамбера, який, опинившись у зачумленому місті, спершу по-ривається виїхати звідси, потрапити додому, до коханої. Але невдовзі Рамбер зрозумів, що може бути корисним людям лише тут, у пеклі епідемії. Тому паризький журналіст залишився працювати в санітарній дружині.
Альбер Камю був учасником французького Опору і мав змогу на власному досвіді вивчити закономірності розвитку епідемії фашизму. Недаремно письменник вирішив описати саме епідемію чуми, адже збуджувач цієї небезпечної хвороби може протягом десятків років спокійно чекати на слушний час, щоб послати пацюків конати на вулиці щасливого міста. У романі «Чума» епідемія завершується більш-менш благополучно і життя починає йти, як і раніше. Але ж не зовсім так: кожен з тих, хто лишився живий, кожен, кого не торкнулося чорне крило хвороби, тепер до самої смерті буде пам’ятати про чуму в Орані.
Чума всесвітнього зла причаїлася десь за високими вежами сучасних міст. Вона чекає лише слушного часу, щоб блискавично розповсюдитися по світу у вигляді війн, розбрату, епідемій, економічних криз тощо. Яку пораду можна дати людству, яке живе в чеканні чуми? Прислухаємося ще раз до мужнього виваженого голосу Альбера Камю: «Для людини без шор немає видовища прекраснішого, ніж свідомість у двобої з дійсністю, яка перемагає». І ще: «Солідарність зміцнює і звеличує все найкраще в людині».