Любить людей мене навчила мати
Я стою перед репродукцією — картиною, де змальована жінка-мати, яка схилилася над своєю дитинкою і, мабуть, як і мені колись, наспівує колискову пісню:
Спи, мій маленький,
Пізній бо час.
У свою пісню мати вкладає надії, сподівання на щасливе життя, долю своєї дитини, коли вона виросте.
А якою виросте її дитина? Сподівається, що син чи дочка буде доброю, милосердною людиною, буде любити і сама буде любимою.
Мама… Чи є на світі слово більш прекрасне й ніжніше?!
Я уявляю руки своєї мами, добрі й лагідні, ласкаві й ніжні, у неї найвірніше й найчуйніше серце — в ньому ніколи не згасне любов, воно ніколи не залишається байдужим.
Я відчуваю, що скільки б не було тобі років — п’ять чи п’ятдесят, — тобі завжди потрібна мати, її порада, її ласка й любов, її погляд.
Коли Т. Шевченко писав: “Там матір добрую мою ще молодую…”, я зрозуміла, що поети, письменники, художники складають величальну пісню Матері. Образ матері — це символ добра на землі. Це символ Батьківщини — неньки-України, це земний уклін материнству.
Мене, наприклад, вразив вірш А. Малишка “Пісня про рушник”. У ньому поет використав символ — рушник. На щастя-долю вишила мати синові, щоб їхав “в дорогу далеку”. Цей вірш став народною піснею:
І на тім рушникові
Оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука,
Й твоя материнська любов.
До сліз зворушують слова М. Сингаївського з поезії “Чорнобривці”, що стала найулюбленішою піснею українського народу:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.
Мати завжди когось любить, і тому все життя вона вчить своїм прикладом любити людей, які знаходяться, поруч близьких і знайомих, сусідів і старих.
А скільки ночей недоспано, скільки сліз виплакано матір’ю?! Кожна мати хоче, щоб життя її дитини склалося вдало, щоб її сім’ю обходили негаразди, горе, голод і холод. У вірші “Сива ластівка” Б. Олійник задушевно звертається до матері:
Там, де ти колись ішла,
Тиха стежка зацвіла
Вечоровою матіолою,
Дивом-казкою світанковою.
Дивом-казкою… І тріпоче щось в душі, і переді мною постає Мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі.
У В. Симоненка так і називається поезія “Лебеді материнства”. Тут Батьківщина і Мати — вічні:
Можна вибрати друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Прикладом любові до дітей-синів, чужих людей є оповідання О. Довженка “Мати”. Мати спроможна була на все, навіть на смерть, коли рятувала від німців чужих синів-льотчиків.
То ж недаремно кожен із нас почуває себе молодим і всесильним доти, доки жива мати. У травні, коли співають у рідному краї птахи, коли посміхається травами, листям і квітами природа, теплий весняний вітер приносить нам Свято Матері. Це свято відзначає весь світ.
Адже воно пропонує вшановувати Матір у трьох її найбільших іпостасях: Мати-Богородиця, Мати-Жінка, Мати-Україна. Це свято возвеличує нашу жінку-трудівницю.
І ніби знову я лечу в дитинство і чую мамину пісню:
Виростай же мій синочку,
мій соколе,
Тобі щастям колоситься
рідне поле…