Лірика І. Франка – заповіт прийдешнім поколінням. Твір 10 клас
В історію української літератури Іван Франко увійшов як лірик, прозаїк, драматург, філософ, публіцист. Поетична ж спадщина його настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характеристикою.
Лірика Франка – це вияв громадсько-політичних ідеалів, зброя боротьби проти ворогів трудового народу, своєрідний світ, що відбивав його інтимні переживання, філософські роздуми і думки про долю трудящого люду.
Ліричний герой Каменяра – це не тільки він сам, не тільки образ передового громадського діяча, це вся історія українського народу, невід’ємною частиною якого визнавав себе поет і якому віддавав усі свої сили.
У 1887 році вийшла збірка «З вершин і низин». Ліричний герой цієї поетичної книжки сповнений віри в справедливість революційної боротьби і в можливість змінити життя суспільства на краще. Відкриває збірку величальна пісня, яка славить невмирущу силу боротьби за прогрес, щастя, волю:
Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою.
Рве за поступ, щастя й волю…
Поезія пройнята світлим настроєм віри в перемогу:
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Віршем «Каменярі» автор стверджує програму життя революціонера, який став на шлях перебудови суспільства:
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт…
У циклі «Веснянки» Франко, уживаючи прийом паралелізму, показує весняне пробудження природи і готовність суспільства сприйняти новизну життя. Отже, героєм громадянської лірики є носій ідей нового життя, вільного суспільства.
По-новому відкривається для нас Франко, коли читаємо збірку «Зів’яле листя». Перед нами розгортається драма ліричного героя, викликана обставинами громадського та інтимного життя. «Зів’яле листя» – це художній образ утрачених надій, нерозділеного кохання.
Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні, сумні,
Немов криниці дно студене?
Ліричний герой – людина сильного характеру й ніжної душі. Три недолі стоять на шляху закоханого: «м’яке серце», «хлопський рід», «горда душа». Особисті переживання героя автор підніс на незрівнянну височінь духовної краси. Велика кількість віршів збірки «Зів’яле листя» написана в стилі народної пісні. Як приклад можна назвати вірші «Червона калино, чого в лузі гнешся?» , «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» , що покладені на музику. Інтимна лірика Франка – це дивосвіт глибокого кохання.
Іншими мотивами сповнена збірка «Мій Ізмарагд». На Русі здавна «Ізмарагдами» називали збірники повчальних статей, в яких викладалася християнська мораль. У Франка – це «повчання» революціонера-демократа. Поет розвінчує псевдопатріотів, викриває підлість, лицемірство, продажність. У поезії «Декадент» він засуджує занепадницьку ідеологію й літературу, бо вона спрямована проти народу. Свою ж поезію Франко вважає народною:
Який я декадент?
Я син народу,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик – праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Ліричний герой не капітулює перед супротивником – він упевнений у своїй правоті.
Якщо герой збірок «З вершин і низин» та «Зів’яле листя» був відчайдушним у своїх поривах, різких переходах від бадьорості до занепаду, від радості до печалі, то ліричний герой збірки «Мій Ізмарагд» урівноважений, спокійний і розсудливий.
Отже, лірика Івана Яковича Франка – це своєрідна сповідь поета про своє життя і життя свого народу, філософське осмислення дійсності.
Це заповіт прийдешнім поколінням бути вірними синами свого народу, відданими чесній справі, чистими і щирими у своїх почуттях.