«Кроки» Раскольникова до злочину (За романом Ф. Достоєвського «Злочин і покарання»). Твір 10 клас

Это человек идеи. Идея охватывает

и владеет им, но имея то свойство,

что владычествует в нем не столько

 в голове его, сколько воплощаясь в него,

переходя в натуру, всегда с страданием и

 беспокойством, и, уже раз поселившись в натуре,

требует и немедленного приложения к делу.

Ф. Достоевський

Ф. М. Достоевський жив і творив в епоху, коли в країні зростало невдоволення порядками, що існували. І письменник показав у своїх творах людей, які намагалися протестувати проти пануючого зла. Такий і Родіон Раскольников – головний герой роману «Злочин і покарання», роману про Росію середини XIX століття, про мешканців її столиці, що загинули і гинуть, і про самий Петербург.

На початку роману в цьому місті, у спекотний липневий день, ми зустрічаємо молоду людину, що бреде містом у тузі; як потім з’ясовується, то був студент Родіон Раскольников. «Давним-давно, як зародилася в ньому вся ця теперішня туга, наростала, накопичувалась, і останнім часом дозріла і сконцентрувалася, набравши форми жахливого, дикого і фантастичного запитання, яке замучило його серце і розум, невідхильно вимагаючи розв’язання». Що ж це за питання, яке так замучило Раскольникова?

Уже з перших сторінок роману ми дізнаємося, що ця людина «наважилась на якусь справу, що місяць тому зародилася в неї якась «мрія», коли Родіон змушений був закласти в старої лихварки Олени Іванівни перстеник, подарунок сестри Дуні. Так у голові Раскольникова виникла і з неймовірною швидкістю стала розростатися думка про вбивство Олени Іванівни, цієї жалюгідної старої, що наживалася на нещастях бідних людей. Незабаром «мрію» цю він «поволі звик уважати вже починанням», а випадково почута в трактирі розмова студента з офіцером про цю «незначну, люту, хвору стару, нікому не потрібну і, навпроти, усім шкідливу», лише підтвердила його думку про вбивство.

З новою ж силою вона спалахнула в його мозку тоді, коли він прочитав лист від матері. Усвідомлення того, що сестра Авдотія Романівна приносить себе в жертву заради нього, змучило і змордувало його серце, а всі міркування про подальшу долю матері і сестри, навіть про прийдешнє взагалі, наштовхувалися на цю жахливу ідею, котра тепер уже «з’явилася раптом не мрією, а в якомусь новому, грізному і зовсім незнайомому йому вигляді, і він сам раптом усвідомив це…» .

Наступним кроком на шляху до злочину була зустріч у трактирі з Мармеладовим, розповідь якого лишила глибокий слід у душі й свідомості героя роману. Почувши історії Сонечки, Катерини Іванівни, побачивши злидні, в яких живе сімейство Мармеладових (власні злидні його вже не цікавили), Раскольников ще більше переконується в тому, що світ несправедливий і ним правлять багаті й жорстокі, нікчемні люди, такі, як той огрядний, масний пан, що мав намір скористатися безпомічністю нещасної п’яної дівчинки, яка йому зустрілася на бульварі.

Так, світ несправедливий, він повний зла, на яке й пішов війною Родіон Раскольников. А стара лихварка стала для нього втіленням, символом цього зла, насильства, кривди. Виходить, що Раскольников убив її для того, щоб полегшити життя іншим людям, справа тут навіть не в грошах, які студент збирався в неї взяти.

Але в такому випадку він повинен був би почувати себе героєм, рятівником або, принаймні, хоча б не відчувати докорів сумління. Але після скоєння злочину Раскольников відчуває зовсім інше. Значить, існує якась інша причина, через яку цей колишній студент пішов на злочин.

А ще тоді, півроку тому, коли кинув учитися в університеті, Раскольников написав якусь статтю «Про злочин», де коротко викладав свою теорію, яка полягає в тому, що всі люди діляться на два розряди: на «нижчих» і на власне людей, тобто таких, які мають дар або талант сказати у своєму середовищі нове слово. Причому ці «власне люди» мають право «для своєї ідеї» «переступити» хоча б і через труп, через кров, тобто вбивати.

Раскольников, відповідно до своєї теорії, уявив себе людиною, що належить до розряду тих, хто має «право» на злочин; і вбивство скоїв він тільки тому, що йому треба було дізнатися тоді, «воша він, як усі, чи людина, зможе він «переступити» чи ні, «твар» він «тремтяча» чи «право має» . Тому всі нижчеперелічені події, котрі підштовхнули його до вбивства старої, були для нього тільки приводом, спробою виправдати, обґрунтувати свій учинок. Виходить, що навколишнє середовище, життя навколо не вплинули на рішення Родіона Раскольникова, а тільки його особисті переконання змусили його вчинити злочин.

З іншого боку, я думаю, що цей злочин був призначений Раскольникову, він повинен був учинити його для того, щоб через страждання «і тільки через них, прийти до щастя», усвідомлення істини. Адже в романі «Злочин і покарання» Ф. Достоєвський виразив свою переконаність у тому, що вища чеснота полягає в смиренності і покірності, і доля людства – це нескінченні муки й терзання, а «страждання – то і є життя».