Конвульсії і загибель «маленької людини» в тенетах знеособлених, відчужених сил (За новелою Ф. Кафки «Перетворення»). Твір 11 клас

«Перетворення» я прочитала місяця зо два до того, як ми почали вивчати творчість Франца Кафки. Не стану критися, мене вразив сюжет його твору. Щось подібне я зустрічала, мені здається, тільки одного разу, коли зіткнулася з творчістю Едгара По. І на мене справило враження не стільки саме перетворення, скільки подробиці, з якими автор описав його. Йому вдалося настільки вдало передати відчуття героя, його почуття, поведінку, що я змогла уявити себе в ролі жахливої комахи. Страхітливість, жах, на який перетворилося його тихе і спокійне життя, пройшли перед моїми очима, як кіноплівка фантастичного фільму.

Але є деталь, яку мені не вдалося помітити при першому читанні новели. Я не побачила найголовнішого – тієї «моралі» , яку намагався донести до читача письменник, Адже він виразив те, з чим я і мої сучасники стикаються кожної години, щохвилини. Ф. Кафка передає трагедію «маленької людини» .

Так, Грегор Замза був «маленькою людиною» . І він жив своїм «маленьким щастям» . У нього була сім’я. У нього була сестра, яку він любив і цінував. У нього була, нарешті, мета в житті – назбирати грошей для того, щоб сестра вступила до консерваторії. Але трапилася біда. Раптово ранком звичайного дня він усвідомив, що його, Грегора, уже немає. Вірніше, що він уже не він… І зникає все; зникає любляча сім’я, робота, мета життя – усе, для чого він жив, за що боровся. Він став безпомічним. Тепер він не може заробляти гроші, не може говорити, погано себе почуває. Але не в цьому його трагедія. Він залишився один, один у цілому світі, – ось у чому основний його жах. У кожного з нас є люди, яких ми любимо, є люди, які нас люблять, є люди, які нам необхідні і яким необхідні ми. У Грегора Замзи теж були такі люди, але з ним трапилося нещастя, і всі відвернулися від нього.

Дуже тяжко відчувати, що ти не такий, як усі, і тому навіть родичі відвертаються від тебе. Боляче усвідомлювати, що ускладнюєш і робиш нестерпним життя близьких. Але ще болючіше думати, що вони ненавидять тебе, не бажаючи навіть бачити потворну істоту.

От як Франц Кафка описує фізичні страждання свого героя: «…Грегор – будь що буде – утиснувся у двері. Один бік його тулуба піднявся, він навскіс ліг у проході, один його бік був зовсім поранений, на білих дверях з’явилися потворні плями…» Автор докладно описав знущання батька над бідною істотою, у яку перетворився його син. І мені здається, що, описуючи фізичний біль свого героя, письменник намагався показати через переживання фізичні всю глибину душевного страждання, яке непомітне іншим. Я думаю, що не на дверях утворилися ці «потворні плями» , а в чистій душі Грегора відкрилися невиліковні рани. І не тіло героя обливалося кров’ю, а душа, яка розуміла й у той же час відмовлялася зрозуміти поведінку батька, сестри й матері.

Але от, нарешті, сім’я звільнилася від каменя, що обтяжував її. Грегор помер. Чи було це ударом для близьких? Чи тяжко було усвідомити смерть одного з членів сім’ї? «Ну от, – сказав пан Замза, – тепер ми можемо подякувати Богові» , – така реакція батька на повідомлення про смерть сина. Чи нормально це? Бездушно? Жорстоко? Франц Кафка досяг своєї мети. Кожний читач задумався над цими питаннями. І знайшов для себе єдину вірну відповідь. Я теж знайшла її: кожна людина повинна намагатися зробити хоча б кого-небудь зі своїх близьких по-справжньому щасливим, подбати про долю кого-небудь, крім себе. І тоді, я вірю, менше буде на нашій планеті «маленьких людей», сліз і трагедій самотності.