Коли щось робиш, нічого не помічаєш (за міфом «Чому буває сумне сонце?»)

Коли працюєш, час минає дуже швидко. Ти не помічаєш, як закінчився день, тиждень, рік. Якщо ж подобається робота, навіть дня не вистачає. Є люди, які живуть лише роботою, для них час нічого не вартий, вони мріють лише працювати. Якщо б люди були ледачими, то ми не досягли такого рівня розвитку, як зараз.

Людина полетіла в космос завдяки впертій праці та величезним зусиллям. Вчені провели дуже багато досліджень та довели, що від неробства одна година триває, як три, але коли працюєш, вона «пролітає», як десять хвилин. Наприклад, ти сидиш на уроці й тобі подобається тема уроку або твір, який ти пишеш. Тільки почався урок — лунає дзвоник. І ти не розумієш, куди подівався весь час.

А неробство здається нескінченним, здається, що годинник зупинився. Так жити не варто, треба завжди працювати, розвиватися, будувати краще майбутнє, допомагати людям.

Але праця не завжди прискорює час. Уяви: ти дуже шанований хірург, саме и цей час лікуєш людину. У цій праці важлива кожна дрібниця, неприпустима жодна помилка. Тут час тягнеться дуже повільно, тому що операція відповідальна за небезпечна. Пожежники, коли гасять полум’я, думають, що вогонь не згасне ніколи, але боряться з ним й долають. Рятівники, які мають врятовувати людей звідусіль, теж важко працюють, час тут дуже важливий: на кону життя людини, неприпустимо щось робити не обмірковуючи.

Праця — це дарунок для людини, яким не дозволяється нехтувати. Якщо ти будеш ледачим, час для тебе зупиниться, ти вже не будеш самим собою, не будеш подиною, адже людина стала такою, яка вона є, завдяки праці, і все, що в тебе зараз є, зробила праця.