Коли перегорнута остання сторінка роману Джерома Девіда Селінджера «Над прірвою у житі»
Я познайомилася з творчістю видатного американського письменника Джерома Девіда Селінджера, майстра тонкого аналізу духовного світу людини.
Роман «Над прірвою у житі» — центральний твір прози Селінджера. Автор вибирає форму роману- сповіді, що допомагає нам краще зрозуміти душевний стан головного героя.
Сімнадцятирічний Холден Колфілд розповідає нам про переломні події свого життя. По-перше, хлопця виключили вже з третьої по рахунку школи, і йому має бути нерадісне побачення з батьками. По-друге, Холден оскандалився і як капітан шкільної фехтувальної команди: він через розсіяність забув усе спортивне спорядження в метро і тим самим зганьбив усю школу. По-третє, головний герой ніяк не може ужитися зі своїми товаришами. Його поведінка буває часом жахливою: він грубий, образливий, у відносинах з людьми відчувається глузування над оточуючими.
Це помічають і батьки, і вчителі, і його товариші. Проте нікому з них не приходить у голову з’ясувати, чому Холден так поводиться, заглянути йому в душу. Читаючи роман, я побачила перед собою самотнього, цілком наданого собі підлітка, у душі якого відбувається боротьба. Звичайно, у Холдена є батьки, і вони люблять його, але зрозуміти сина не можуть. На їхній погляд, діти повинні бути ситі, добре одягнені й одержати гідну освіту, і цьому вони присвятили своє життя. Але, на мій погляд, цього недостатньо.
Холден один із перших побачив порочність американського суспільства п’ятдесятих років, його гнітить дух обману і недовіри між людьми, тому юнак обурюється «показухою» і «липою», що оточують його. Холдену, виявляється, важко в його самотній боротьбі проти брехні, він страждає, тому що усі його надії жити за законами справедливості приречені на невдачу. Він не хоче учитися, щоб після бути «пронозою» і «працювати в якій-небудь конторі, заробляти безліч грошей, і їздити на роботу в машині або в автобусах на Медісон-авеню, і читати газети, і грати в бридж усі вечора, і ходити в кіно…» — таким бачить Холден життя забезпечених американців, безглуздим і беззмістовним, і тому він не приймає його.
Коли Холдена запитали, ким би він хотів стати, він відповів: «Розумієте, я собі уявив, як маленькі дітлахи грають ввечері у величезному полі, у житі. Тисяча малят і навкруги — жодної душі, жодного дорослого, крім мене. А я стою на самому краї обриву, над прірвою, розумієш? І моя справа—ловити дітлахів, щоб вони не зірвалися Е безодню».
На мій погляд, Холден мріє рятувати чисті, безневинні душі дітей від падіння в прірву аморальності, бездуховності.
Більш за все на світі ХолДен боїться стати таким, як усі дорослі, пристосовуватися до навколишньої брехні, тому він і повстає проти «показухи».
Декілька днів, проведені хлопчиком у Нью-Йорку, після втечі з Пенсі, зіграли величезну роль у формуванні характеру Холдена. По-перше, він зіткнувся з насильством, проституцією, сутенерством і відкрив жахливий і мерзенний бік життя. А по-друге, Холден пізнав чимало добрих і чуйних людей, це зробило його терпимішим і розсудливішим. І якщо раніше хлопчик хотів просто бігти від людей, то тепер він розуміє, що від труднощів біжать тільки слабкі, а він повинний залишитися і продовжувати боротьбу з вадами американського суспільства.
На жаль, Холдена ніхто не спроможний зрозуміти, і дорослі знаходять найпростіший засіб позбутися його: відправити на лікування в санаторій для нервових хворих. Але, на мій погляд, якщо кого і треба лікувати, то тих людей, які оточують Холдена, те суспільство, що погрузло в обмані і «показусі».
Селінджер.у романі.«Над прірвою у житі» робить сумний висновок: молоде покоління США знаходиться на краю обриву, з одного боку якого знаходиться життя за законами справедливості і добра, а з іншого — безодня лицемірства і злості. Холден, по-моєму, один із тих деяких людей, які не дають цілому поколінню американців впасти у цю прірву аморальності. На мене роман Селінджера справив величезне враження, і я цілком підтримую ідеї Холдена: не можна жити в атмосфері лицемірства, самовдоволення, безпутства, не можна бути байдужим.