Ідейно-художній аналіз балади О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега». Твір 7 клас
Фольклорні багатства Київської Русі відкрилися Пушкіну під час відвідування ним Києва. Це був період заслання поета на Південь Російської імперії. Пушкін зацікавився легендою про київського князя Олега, відвідав його могилу на горі Щекавиця. Дивна, загадкова смерть князя надихнула поета на створення балади, яка була закінчена 1 червня 1822 року. Назвав Пушкін цей твір — «Пісня про віщого Олега».
Із самого початку твору поет налаштовує читача на те, що в долі Олега присутня містика. Недарма він називає його віщим, отже, не тільки мудрим, а й наділеним потаємними знаннями, здатним передбачати майбутнє, мудрим і проникливим.
Російською мовою твір називається «Песнь…». Поет навмисно вживає це застаріле старослов’янське слово, щоб створити атмосферу давнини. Дії твору відбуваються у дохристиянській Русі, на берегах Дніпра. Тема пісні — розповідь про зустріч Олега з чарівником, віщування чарівника і наслідки цього віщування. Ідеєю твору є думка про дивовижність людського буття, невідворотність того, що присуджує людині доля. Пушкін стверджує, що людина безсила перед долею, смерть може прийти звідти, звідки її зовсім не чекаєш.
За жанром твір — балада, хоча має риси билини. В основі твору лежать реальні історичні події — похід князя Олега на хазарів, його перемога над Візантією.
Композиція твору має всі елементи: експозицію (Олег їде по полю), зав’язку (зустріч із волхвом), розвиток дії (князь, побачивши кості коня, шкодує, що послухав чарівника), кульмінацію (із черепа виповзає змія і жалить Олега), розв’язку (смерть князя), епілог (воїни згадують славне минуле, життя продовжується).
Вражає багатство засобів художньої виразності, використаних у творі. Це епітети: віщий Олег, старий чарівник, зрадницький вал, грізна броня, товариш вірний тощо; порівняння: «кучері білі, як ранішній сніг», «гадюка… чорним кільцем обвилась»; метафори: «щит Царграда оздоблює брами», «і хвилі, і землю скорив», «чоло прорізала думка», «відпочинок знайшов він собі», «кістки лежать»; повтори: сполучник «і» на початку рядків; риторичні питання, оклики, звертання: «повідай, улюбленцю вічних богів, чи скоро я землю покину?», «з тобою, мій друже, мій вірний слуга», «чи кістка страшна мені тлінна?»; синекдоха: «князівська рука… голубить», «в стремено… не ступить нога», «піняться вина»; інверсія: незвичайний порядок розташування слів характерний майже для кожної строфи.
Дія балади напружена, динамічна, цьому сприяє лаконічна оповідь «Пісні…». Важливе місце в оповіді посідає діалог. Підсумовуючи, можна впевнено стверджувати, що твір має високу ідейно-художню цінність.