Гірка жіноча доля в романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні? Твір 10 клас
Панас Мирний добре знав життя народу, вірив у його здоровий глузд, намагався правдиво розповісти про страждання й радощі людей – працьовитих, щирих, добрих. Одним з центральних творів письменника став соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Твір багатоплановий, багатий на колоритні постаті. Та особливо зворушливо змалював письменник образи жінок: Мотрі, Галі, Христі, Явдохи. Усі дійові особи якнайповніше розкривають суперечність образу Чіпки, що бореться проти неправди, але і сам починає чинити зло, бо не знайшов правильного шляху до щастя.
Величезне почуття материнської любові переповнює серце Мотрі. Змалку злидні та важка праця, потім зів’яла дівоча врода зробили її символом украденого щастя. На коротку хвильку усміхнулася сонце-доля: козак Іван Хрущ повінчався з Мотрею. Короткочасне осіннє сонце зайшло, а Хрущ, як виявилося, утік з Дону, де мав і жінку, і дітей. Оце таке «щастя» впало на її безталання. Потім народився Чіпка – сподівалася виростити його та жити краще, хоч на старість. І знову мрії не справдилися – син став злодієм і розбишакою. Колись у дитинстві він обіцяв бабі Оришці: «Я, бабуню, буду добрий… Я злого не робитиму» . Таким виховала мати свого сина. З розповідей близьких він переймає народну мораль: віру в Бога, добро, щирість, повагу до праці та шматка хліба, зрошеного тяжким потом. Мотря намагалася навчити сина відвічних селянських цінностей, однак біда полягала в тому, що вона сама не мала щасливої долі, не змогла відвернути сина від одвічної боротьби добра і зла у світі, де частіше перемагає неправда. Панас Мирний підкреслює велич материнства, не засуджує зболену горем, працею зігнуту до землі жінку: «І кляла вона свою долю, проклинала людей, проклинала свою кохану дитину – свого сина, котрого так жалкувала… То був болісний лемент душі, глибока враза серця, – нікому не відома, окрім матері…»
Навіть Чіпка розуміє, що трагічна доля спіткала не одну Мотрю: «Та чи то ж одна моя мати така? Хіба одні ми?..» Риторичне запитання підкреслює безвихідність цього становища. Тиха і покірна любов до сина, материнське всепрощення – така її доля, як і доля багатьох жінок у несправедливому класовому суспільстві.
Максимова дочка Галя виховувалась у достатках, але в оточенні злодіїв і п’яниць, однак виросла порядною дівчиною і мріяла про тихе і мирне життя з Чіпкою. Романтична зустріч з «польовою царівною» вражає такою чистотою почуттів, багатством вражень, що мимоволі настроюєшся на думку про щасливу долю закоханих. Але жорстоке життя, злоба людська розбивають ці надії. Печаль, переживання за свою розбійницьку сім’ю, за Чіпку наклали на її душу кайдани неспокою і тривоги. Вона пройшла дорогами болю: Чіпка обіцяв жити чесно, та не зміг дотримати слова. Останній його злочин доводить Галю до самогубства.
А як добре розпочиналося їхнє спільне життя і як трагічно завершилося! Зникло щастя, бо зникла правда у світі. В образі Галі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. П. Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню красу («…біле, рум’яне личко, очі оксамитові, чорні» ), доповнює зовнішню характеристику внутрішньою, показуючи красу її душі, що гармонує з мовою героїні, яка «щебече, як ластівочка». Ось такою постає перед нами «польова царівна» Галя. Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі.
Явдоха все життя провела серед злодіїв і помирає зненацька, що символізує миттєвість та нікчемність такого буття. З дитинства відчуваючи тільки байдужість та наругу, вона сама зачерствіла душею, обрала принципом свого існування бажання наживи. Явдосі вдається зібрати багато грошей, створити велике господарство. Таким чином вона ніби намагається захистити свою єдину дочку від усього злого у світі, хоча сама стає певною мірою уособленням цього зла.
Христя, дружина Грицька, співчуває безталанній долі Чіпки, «підтримує його родину. Вона навіть засуджує бажання свого чоловіка взяти запропонований Чіпкою задарма хліб. Христя наділена величезною добротою, умінням відчути чужий біль, бажанням полегшити його.
Отже, змальовані Панасом Мирним жіночі образи роману втілюють прагнення до щастя, до миру і затишку. Однак, маючи добре серце, Мотря, Галя та Христя не зазнали повною мірою материнського і жіночого щастя, оскільки опинилися в самому осередку боротьби добра і зла.