Фольклорні мотиви в поезії І. Франка

В пісні те лиш живе,

що життя дало.

І. Франко

Травневий тихий вечір у моєму селі. Спалахнули ясні зорі, серед них гордо пишається золотий місяць. Повітря чисте, свіже. Стою й милуюсь садом, покритим білим серпанком. Здалека долинула задушевна пісня. Заслухалась…

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?

Та це ж поезія зі збірки «Зів’яле листя» Івана Франка, який знав багато народних пісень! Збірка є чудовим зразком того, як поет, користуючись національною пісенною формою, створює власну оригінальну поезію, підносить проблеми загальнолюдського значення. У вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» Франко скористався ритмікою поширеної в народі пісні «Ой ти, дівчино, горда та пишна». Автор вживає епітети й порівняння, притаманні народній пісні. Дівчина порівнюється з ясною зорею, горіховим зерням. Очі коханої кращі від сонця, адже вони запалюють коханому серце пожаром, будять у нього незгасиме почуття любові. Поет уживає пестливі слова, такі як: «устонька, серденько». Я захоплююсь тим, як Франко вміє передати глибину почуттів людини, її душевні болі. Більшість віршів другого жмутку «Зів’ялого листя» пов’язані з народною піснею.

У народних українських піснях червона калина — це символ ніжної й вродливої дівчини. А явір, дуб — гарного парубка, хоча у вірші «Червона калино, чого в лузі гнешся?» образ дуба виступає як символ ворожої сили.

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

Тут Іван Франко скористався пісенними засобами, тобто засобом повторення зворотів. Поезія має алегоричний зміст, бо й між людьми груба сила нівечить людську красу, закриваючи дорогу до повноцінного життя.

Мені було боляче читати про страждання героя через неподілене кохання у поезії «Чого являєшся мені у сні?» В епітетах та порівняннях («немов криниці дно студене», «мов зарево червоне», «дива золотого») передано чарівність образу коханої і її стриманість у ставленні до ліричного героя.

А ось у вірші «Розвивайся ти, високий дубе» дуб виступає паралеллю до образу народу, символізуючи могутні народні сили, що скуті путами неволі:

Розпадуться пута віковії,

Тяжкії кайдани,

Непобіджена злими ворогами

Україна встане.

Використавши традиційні народнопісенні форми, Франко створив веснянки, які наповнив почуттями волелюбності, величезною силою пробудження природи й душі:

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого

Бою за добро, щастя й волю всіх!

У фольклорі образ сіяча-хлібороба виступає як втілення працьовитості, душевного благородства, безкорисливої любові до людей. Сіяч-хлібороб у Франко — це борець за щастя народу.

«Веснянки» Каменяра давали натхнення багатьом українським письменникам і композиторам.

Для нас, молоді, вірші Івана Франка мають виховне і пізнавальне значення, тому що, читаючи їх, ми знайомимося з історією та традиціями наших предків, відчуваємо їхні переживання, торкаємось разом з поетом найпотаємніших струн людської душі, навчаючись співчувати й любити.