Феномен «кларнетизму» у творчості П. Тичини. Твір 11 клас

Кларнетизм — це термін, який увели в літературу Ю. Лавріненко та В. Барка для позначення стилю ранньої лірики Павла Тичини. Походить неологізм від на­зви першої збірки поета «Сонячні кларнети».

Павло Григорович Тичина — великий український національний поет, у жит­ті й творчості якого відбилися всі суперечності епохи й доля українського народу. В історії світової літератури немає, мабуть, іншого митця, який би так послідов­но віддавав частину свого життя високій поезії, а частину — нещадній боротьбі зі своїм талантом. Радянська дійсність не дозволила йому розгорнути на повну силу величезне обдарування. Дійсність деформувала цей талант, але навіть у страш­них умовах стагнації не змогла повністю знищити вияв геніальності П. Тичини. Василь Стус, розглядаючи творчість поета, писав: «Феномен Тичини — феномен доби. Його доля свідчитиме про наш час не менше за страшні розповіді істориків: поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. В цих умовах поет міг тільки конати, а не рости. Свіжого повітря до нього надхо­дило все менше, аж поки поет у Тичині не задушився од нестачі кисню. Поет по­мер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції… У страшну добу сталінських репресій одних письменників розстріляли, других — заслали в концтабори, третіх розтлили. Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мисте­цтвом». Та попри все творча спадщина поета — це унікальне явище в історії націо­нальної культури, а творча особистість П. Тичини була багатогранною й складною.

Павло Григорович мав багато талантів, серед яких було музичне обдарування. Він гарно співав, грав на музичних інструментах, і ці таланти широко використав у ранній поетичній творчості. Такої мелодики ми не зустрінемо в жодного укра­їнського чи зарубіжного поета. Тема більшості ранніх творів Тичини — це лірич­ний герой і природа. До природи ліричний герой іде, наче до близького друга, зі своїми радощами й бідами, а вона відгукується до нього музикою. Особливе умін­ня ранній Тичина виявив у зображенні найтонших порухів рідних краєвидів, сві­тової гармонії, що впливають на душу ліричного героя.

Перша збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети» вийшла друком 1918 року. Вона стала поворотним пунктом у мистецькій долі поета, бо принесла йому за­служену славу й визнання. Збірка засвідчила появу нового таланту в українській і світовій літературах, видатного майстра слова, який із великою художньою силою виразив свою любов до батьківщини, красу нового дня. Його твори наскрізь про­низані сонячною музикою, адже Тичині вдалося синтезувати словесні й музичні способи вираження:

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй Так весело.

Гей, дзвін гуде —

І здалеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене,

Мов ластівку.

Сприйняттю музичних тропів допомагають слова, що асоціюються з певним музичним чи звуковим поняттям, — арфа, кларнет, звук, музика, мелодія, струна, бандура, скрипка, пісня, орган, флейта, гімн, дует:

Горить-тремтить ріка,

Як музика.

Арфами, арфами —

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними…

Слухаю мелодій

Хмар, озер та вітру…

Я бриню, як струни

Степу, хмар та вітру…

Подивилась ясно, — заспівали скрипки!

У вірші «Арфами, арфами…» поет славить прихід весни «запашної, квітами-перлами закосиченої». Тут Тичина за допомогою ніжних гармонійних барв та зву­ків природи передає емоційний настрій ліричного героя. Таке саме завдання ритмомелодики твору виконують і внутрішні рими: «золотими» — «голосними», «поточки як дзвіночки» та інші.

У своїй музикальності поет такий самобутній, що перевершити чи навіть по­вторити його неможливо. Отже, кларнетизм Павла Тичини був і залишається в нашій літературі явищем унікальним і неповторним. Та, на жаль, у добу тоталі­таризму у творчості Тичини відбулися радикальні зміни: він капітулює перед на­сильством. Фізично живий, поет помер духовно, але його духовна деградація була такою самою геніальною, як у період ранньої творчості. Радянська влада слави­ла Тичину, нагороджувала його орденами, званнями, преміями, але перед смертю поет згадував пророчі слова Євгена Маланюка:

Раптом… брязнуло враз! І ридально навік розірвалось…

І бездонним проваллям дихнула порожня луна.

…від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась.

…в окривавлений Жовтень — ясна обернулась Весна.