«Душа народу в пісні «української Сафо»( Маруся Чурай). Твір 7 клас

Пісня. У наш час це слово звучить звичайно, прозаїчно. Бо зараз для більшості людей це лиш суміш слів та гарної мелодії, яку ми чуємо щодня з динаміків, плеєрів, телебачення і лише іноді співаємо самі. Тому ми можемо лише уявляти, чим насправді була пісня для наших предків-українців, що вбирали любов до співу з молоком матері й проносили її крізь біль і радість до самої смерті. Наш народ співав усюди: було це свято чи просто праця в полі, весілля чи похорон (голосіння), свіжість світлого ранку чи чарівна тиша української ночі. Давні традиції, на жаль, пішли в небуття, але залишилися ті щирі, безцінні пісні, що лилися зі співучої української душі. Коли чуєш їх навіть уперше, то мимоволі відчуваєш, як усередині оживає щось давно забуте, але таке рідне до щему, до сліз…

Наш народ залишив чимало ліричних пісень, імена авторів яких давно затерла історія, але є й такі, що несуть за собою особистість піснетворців. Найвідоміші з них — пісні Марусі Чурай, майже легендарної народної поетеси, чия доля хоч і не фігурує в історичних документах, але назавжди оселилася у свідомості народу. Її порівнюють із давньогрецькою поетесою Сафо, чия постать також оповита легендами, за однією з яких та також згубила своє життя через нерозділене почуття до Фаона. Маруся — з Полтави — мрійлива, грайлива, чутлива, як сама пісня — такою малюють нам її народні перекази. До нестями закохана, здатна на все заради почуття, але чиста душею, чесна, трагічна. їй приписують багато пісень, що вважаються народними, бо почуття, що живуть у них, близькі будь-якій дівчині, що знає, як це — чекати, не спати довгими ночами в розлуці з коханим, а потім бути зрадженою й самотньою, як билина в полі. Головна тема пісень Марусі Чурай — доля молодої дівчини, нещасливої, але мужньої.

Так, у пісні «Засвіт встали козаченьки» переважає мотив сумного прощання матері та коханої дівчини з молодим козаченьком, який іде у бій. Пісня Марусі Чурай завжди була поряд з козацьким військом, наповнюючи наснагою, звеселяючи серця звитяжців, нагадувала про рідний край і сльози тисяч жінок, що чекають їх вдома. Значення образу народної поетеси за змістом перегукується із образом поета з «Давньої казки» Лесі Українки, що також словом надихав воїнів у поході. За допомогою пестливих слів у пісні створюється потрібна для такої ситуації атмосфера ніжності, тривожності, переживань трьох люблячих сердець. Повтори слів, обрамлення, паралелізми, характерні епітети вказують на фольклорність цієї пісні.

У продовження теми страждання через розлуку написана пісня «Віють вітри, віють буйні», в якій сум дівчини досягає апогею: вже й «сльози не ллються». Роздуми над долею самотньої людини, що ніби рослина без води й сонця в’яне й марніє.

У пісні «Ой не ходи, Грицю», розробляється цілий план помсти коханому-зраднику. Цей твір автобіографічний, бо, за легендою, так усе й відбулося: Маруся отруїла Гриця. Хоча у знаменитому романі у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко дівчина не хотіла труїти невірного, а сама збиралася випити отруйну суміш. Як би там не було, але це тільки додає трагічності й таємничості образу Марусі Чурай, пісні якої безсмертні в народній пам’яті та душах людей.