Діалог з української мови на тему «Прогулянка»

– Ромцю, синку, а ти часом не хочеш погуляти на свіжому повітрі?
– Та ні, мамо, мені вдома добре…
– Ти знову сидиш за комп’ютером?
– Так, я проходжу новий рівень гри!
– Ромцю, так не можна. Ти вже три години сидиш та кліпаєш очима перед монітором. До того ж сутулишся! Ану, швидко випрями спину, розверни плечі!
– Ага, добре, мамо!
– Значить так, сину. Через десять хвилин ти завершуєш гру та йдеш гуляти надвір. Там зараз усі твої друзі, тільки тебе не вистачає.
– Ну, мамо, я не хочу… Що я там буду робити?
– Візьми з собою великого м’яча або ракетки та маленькій м’ячик для волейболу.
– Мамо, вибач, але чому ти мене весь час виганяєш на прогулянку? Я ніяк нікому не заважаю, коли граю в комп’ютерні ігри!
– Зрозумій, сину, не можна увесь вільний час сидіти нерухомо перед екраном! Це зле для очей, для спини. Зрештою, для здоров’я! До речі, до тебе десять хвилин тому приходили хлопці, кликали йти на вулицю!
– А чому я не чув, як вони приходили?
– Ромцю, ти ж нічого не чуєш у навушниках, окрім своєї гри. Особливо, коли в тебе там гармати стріляють та танки їздять.
– Мамо, а котрі хлопці до мене заходили?
– Костя та Сашко. Вони казали, що будуть запускати повітряного змія.
– Ой-ой, я спізнюся! Я біжу! Бувай, мамо!
– Добре, сину! Чекаю на тебе!