Чи варто виправдовувати Чіпку? (за романом Панаса Мирного та Івана Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)
Мабуть, так зумовлено природою, що людина перш за все думає про себе і своїх близьких. Але якби так жили всі, то напевне не були б створені складні механізми, людина б не побувала у космосі, не підкорила б земні надра, не поборола хвороби. Добре, що завжди були і є люди, котрі громадські інтереси ставлять вище власних, чужу біду сприймають як свою. І саме людьми небайдужими, у яких болить серце через чуже лихо, яких хвилює доля рідної землі, яких обурює несправедливість, я захоплююсь. Таким мені видався спочатку і Чіпка, герой роману братів Рудченків “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Добрий, з чуйним серцем, широкою душею, палкою вдачею — ось таким він постає перед нами. З напруженням я слідкую за розвитком подій.
Тяжке голодне дитинство… Глузування однолітків, штурхани матері, наруга Бородая — такою була перша зустріч Чіпки з кривдою.
Юнацькі роки повні надій і сподівань. Та неправда підстерігає Чіпку: громада за хабара відсудила його землю іншому. Пускається берега Чіпка: п’є, ображає матір, промишляє злодійством зі своїми товаришами-розбійниками. Та знаходить юнак сили піднятися, кинути те нікчемне життя. Але несправедливість у земстві розворушила те зло, що причаїлось у серці хлопця. Знову грабіжництво, пияцтво, відчай.
Чіпка намагається виправдати свої вчинки: “Хіба ми ріжемо. Ми тільки рівняємо бідних з багатими.”
Спочатку я теж виправдовувала Чіпку. Думала так: Чіпка — людина з сильним характером, в тих складних соціальних умовах знаходить сили і сміливість протестувати проти зла, не кориться, захищає інтереси селян, наставляє їх на правильний шлях. Його мужність, сила духу, безкорисливість приваблюють мене. Та згодом, слідкуючи за вчинками Чіпки, я замислююсь і переді мною постають різні питання: “Хіба зло можна побороти злом? Чи можна жити спокійно, коли на твоїй совісті вбивство? А ненависть до всіх людей маємо право виправдати? Непошану до матері можна вибачити?”
Розмірковуючи, я дійшла висновку: зло — огидне, бридке, хто б його не вчинив. Які б мотиви це керували людиною, вона не має права позбавляти життя інших. Не можна ненавидіти всіх людей через те, що серед них живуть байдужі і злі, лицемірні і підлі, жорстокі і підступні. Грабунки, вбивства зводять нанівець протест Чіпки проти несправедливості. Найблагородніші пориви перекреслюються злочином. Згадую слова І.Я.Франка:
Не може при добрі той жить,
Хто хоче злу й добру служить,
Бо, хтівши догодить обом,
Він швидко стане зла рабом.
Ці слова Каменяра влучно характеризують життя головного героя роману. З правдошукача Чіпка стає кримінальним злочинцем.
Я співчуваю йому, розумію, що соціальні умови штовхають його на криву стежку, перетворюють на “пропащу силу”, але виправдати його не можу, бо на ньому кров безвинних.