Чи варто виправдовувати Чіпку? (за романом Панаса Мирного та Івана Білика “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)

Мабуть, так зумовлено природою, що людина перш за все думає про себе і своїх близьких. Але якби так жили всі, то напевне не були б створені складні механізми, людина б не побувала у космосі, не підкорила б земні надра, не поборола хвороби. Добре, що завжди були і є люди, котрі громадські інтереси ставлять вище власних, чужу біду сприймають як свою. І саме людьми небайдужими, у яких болить серце через чуже лихо, яких хвилює доля рідної землі, яких обурює несправедливість, я захоплююсь. Таким мені видався спочатку і Чіпка, герой роману братів Рудченків “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Добрий, з чуйним серцем, широкою душею, палкою вдачею — ось таким він постає перед нами. З напруженням я слідкую за розвитком подій.

Тяжке голодне дитинство… Глузування однолітків, штурхани матері, наруга Бородая — такою була перша зустріч Чіпки з кривдою.

Юнацькі роки повні надій і сподівань. Та неправда підстерігає Чіпку: громада за хабара відсудила його землю іншому. Пускається берега Чіпка: п’є, ображає матір, промишляє злодійством зі своїми товаришами-розбійниками. Та знаходить юнак сили піднятися, кинути те нікчемне життя. Але несправедливість у земстві розворушила те зло, що причаїлось у серці хлопця. Знову грабіжництво, пияцтво, відчай.

Чіпка намагається виправдати свої вчинки: “Хіба ми ріжемо. Ми тільки рівняємо бідних з багатими.”

Спочатку я теж виправдовувала Чіпку. Думала так: Чіпка — людина з сильним характером, в тих складних соціальних умовах знаходить сили і сміливість протестувати проти зла, не кориться, захищає інтереси селян, наставляє їх на правильний шлях. Його мужність, сила духу, безкорисливість приваблюють мене. Та згодом, слідкуючи за вчинками Чіпки, я замислююсь і переді мною постають різні питання: “Хіба зло можна побороти злом? Чи можна жити спокійно, коли на твоїй совісті вбивство? А ненависть до всіх людей маємо право виправдати? Непошану до матері можна вибачити?”

Розмірковуючи, я дійшла висновку: зло — огидне, бридке, хто б його не вчинив. Які б мотиви це керували людиною, вона не має права позбавляти життя інших. Не можна ненавидіти всіх людей через те, що серед них живуть байдужі і злі, лицемірні і підлі, жорстокі і підступні. Грабунки, вбивства зводять нанівець протест Чіпки проти несправедливості. Найблагородніші пориви перекреслюються злочином. Згадую слова І.Я.Франка:

Не може при добрі той жить,
Хто хоче злу й добру служить,
Бо, хтівши догодить обом,
Він швидко стане зла рабом.

Ці слова Каменяра влучно характеризують життя головного героя роману. З правдошукача Чіпка стає кримінальним злочинцем.

Я співчуваю йому, розумію, що соціальні умови штовхають його на криву стежку, перетворюють на “пропащу силу”, але виправдати його не можу, бо на ньому кров безвинних.

Зображення народного життя, побуту, національного характеру українців у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”
Жіночі образи в романі Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Залишити відповідь