«Аби ти щаслива була, Україно…»

Біографія кожного поета є справжнім джерелом його подальшої творчості, витоком почуттів та ідей. Така вона і у Платона Воронька. Ця людина великої душі й оптимізму мала героїчну долю, завжди була у вирі життя.

Поет часто звертається до теми Батьківщини, до теми рідної землі. Ліричний герой його віршів завжди висловлює думки й почуття самого поета. Наприклад, клянеться у вірності Україні:

Усі мої сили, наснагу високу,
Й життя я віддам до останнього кроку,
Аби ти щаслива була, Україно,
Судьба моя дивна,
Єдина!

Багато часу спливло з тої пори, як закінчилась війна. Але буремні спомини, як і раніше, хвилюють вразливу душу Платона Воронька. Знову й знову поет звертається до тих вогненних днів і ночей. У поезії Воронька дедалі ширше звучить тема пам’яті. У вірші «Люблю я ліс» він згадує, як цей «дрімотний ліс» приніс партизанам захист і такий жаданий спочинок. У цьому лісі кожне дерево є свідком героїчного подвигу наших бійців. У рядках вірша «Люблю я ліс» закономірно виникає мотив зв’язку між воєнними та мирними часами, між воєнним та повоєнними поколіннями. Що матимуть спадкоємці героїв? Чим зможуть відповісти вони на заклик із минулого?

Оці незаймані ліси
Красу новій землі нестимуть
У вік найвищої краси,
У вік без воєн.

У вірші «Пахне хліб» Платон Воронько звертається до теми нелегкої праці хліборобів, а також до вічного образу хліба. У цьому вірші хліб символізує мир в оселі, країні, мир на всій планеті Земля. Чим пахне хліб? Його запашний дух — це дух мирного щасливого життя й натхненної праці.

У вірші «Школа батьків» поет звертається до своїх батька й матері зі словами щирої подяки. Саме вони навчили його праці й українським пісням. В останніх рядках поезії Платон Воронько звертається до своїх друзів-однополчан і радить їм перш за все виховувати в молодого покоління любов до праці, любов до рідної землі:

Виховуйте в кожного серце крилате,
Бо їм наше завтра нести.

Поезія Платона Воронька — одна з найщиріших і найліричніших в сучасній українській літературі. Його вірші надихають на добрі справи, готують до натхненної праці на славу Батьківщини, а також вчать любити Україну так, як любив її Платон Воронько.

«Діти війни» в повісті «Первінка».
“…Співаю, тож існую” (мої роздуми про поезію Богдана-Ігоря Антонича)

Залишити відповідь