Світло Росії в ліриці С. О. Єсеніна

Сергей Есенин!

В этом имени —

свет России —

голубые ее глаза…

В этом имени —

Песня России —

соловьев ее голоса…

В. Кузнєцов

Сергій Олександрович Єсенін народився в с. Костянтинові Рязанської губернії. «Прізвище Єсенін — рідкісне, корінне, у ньому звучать язичницькі корені — тайсень, овсень, ясен, — пов’язані з родючістю, із дарунками землі, з осінніми святами», — писав О. Толстой.

Єсенін, що виріс у глухомані мещерських лісів під одноманітний шум сосон і беріз, під тихий шелест трав і сплески «лонних вод», не був знайомий із музикою революції, не відчував важкого тягаря сільського життя, але добре знав психологію хліборобів і сприйняв їхню невичерпну любов до батьківщини, до нев’янучої красоти її природи, до «преданий старины глубокой».

Творчість Єсеніна опиралася на традиції російської класичної літератури і народної поезії, відбивала істотні сторони російського життя і національного духу і тому набула художньої неповторності і своєрідності. Глибинний зв’язок поета з фольклором не переривався протягом усього його життя. Пісенна атмосфера, що оточувала поета в дитячі роки, лишила в його душі глибокий слід. Мати була кращою співачкою у селі, добре співав батько, дід Титов, що виховував Єсеніна, знав напам’ять безліч пісень. Не варто заперечувати і книжковий шлях знайомства з народною піснею. Єсенін був знайомий із творчістю багатьох російських поетів: Пушкіна, Лєрмонтова, Кольцова, Язикова, Нікітіна.

З усіх жанрів усної народної творчості ліричні народні пісні найбільше відповідали особливостям таланту поета. На підставі використання стилістичних можливостей ліричної народної пісні були створені: «Подражанье песне», «Выткался на озере…», «Хороша была Танюша…».

У вірші «Выткался на озере…» поет під впливом народно-ліричної пісні любовного характеру йде від зображення загальної картини природи до ступінчастого звуження образу:

Выткался на озере алый свет зари.

На бору со звонами плачут глухари.

Плачет где-то иволга, схоронясь в дупло.

Только мне не плачется, на душе светло…

У багатьох віршах Єсеніна помітний асоціативний зв’язок зі змістом популярних народних пісень, що сприяє розкриттю ідейного задуму, поглиблює зміст образів. У вірші «Ямщик» спостерігається форма ліричного монологу:

Пой, ямщик, вперекор этой ночи, —

Хочешь, сам я тебе подпою

Про лукавые девичьи очи,

Про веселую юность мою.

У цих рядках легко угадується пісня «Вот мчится тройка удалая».

Зв’язок із народною піснею реалізується в перефразуванні рядка або введенням образу-сигналу:

Плачет и смеется песня лиховая,

Где ты, моя липа? Липа вековая?

Ці рядки беруть початок з народної пісні:

Липа вековая над рекой шумит.

Песня удалая вдалеке звучит.

Корені єсенінської поетики глибоко і міцно вросли в національний ґрунт і протягом усіх творчих років глибоко живили його поезію соками рідної землі. Фольклорну поетику Єсенін використовує у розкритті характеру героя, у зображенні різноманітних настроїв, зовнішніх деталей портрету, під час опису природи, для передачі колориту і т. д.

Часто Єсенін, використовуючи багатий досвід народної поезії, вживає прийом уособлення. Черемха в нього «спит в белой накидке», верби — плачуть, тополі — шепочуть, «пригорюнились девушки-ели», «словно белой косынкой повязалась сосна», «плачет метель, как цыганская скрипка» і т. д. Але, на відміну від усної народної творчості, Єсенін настільки олюднює світ природи, що іноді паралельно йдуть два описи:

Зеленая прическа,

Девическая грудь,

О тонкая березка,

Что загляделась в пруд?

Тут показана передосіння, але ще молода струнка берізка, яка настільки уподібнена дівчині, що мимоволі опиняєшся у полоні почуттів, викликаних розставанням закоханих. Таке олюднення не властиве фольклору.

Єсенін часто використовує символіку образів. Деякі символи настільки улюблені автором, що проходять через усю його лірику (береза, клен, черемха). Улюблені кольори поета — синій і блакитний. Ці кольори посилюють відчуття неосяжності блакитних просторів Росії, створюють атмосферу світлої радості буття («синь, упавшая в реку», «вечером синим, вечером лунным»).

Значне місце у творчості Єсеніна займають епітети, порівняння, метафори. Вони використовуються як засіб живопису, передають різноманіття відтінків природи, багатство її фарб, зовнішні портретні риси героїв («черемуха душистая», «рыжий месяц, жеребенком запрягался в наши сани», «во мгле сырой месяц, словно желтый ворон… вьется над землею»).

Велику роль у творчості Єсеніна, як і в народних піснях, грають повтори. Вони використовуються для показу душевного стану людини, для створення ритмічного малюнку. Єсенін вживає повтори з перестановкою слів:

С моей душой стряслась беда,

С душой моей стряслась беда.

Поезія Єсеніна насичена звертаннями, часто це звертання до природи:

Милые березовые чащи!

Отже, використовуючи стилістичні особливості народної лірики, Єсенін ніби проціджує їх через літературні традиції і через своє поетичне світовідчуття. Народно-пісенні традиції переломлювалися через суто єсенінське і набували відтінку індивідуальності, органічно входили в тканину твору Єсеніна і виступали як елемент його поетичної творчості. Пісні рідної землі, як і її народ, її звичаї, природа назавжди залишилися в поезії Єсеніна не тільки предметом найглибших роздумів, сердечного уподобання, але і своєрідним естетичним критерієм. Лірика Єсеніна — це лірика, яка розкриває складний і різноманітний світ душі людини.

Для Є. Єсеніна фольклор був джерелом поглибленого розуміння побуту, національного характеру, звичаїв і психології народних мас, а також школою поетичної майстерності. Поет не пройшов повз багаті традиції і досвід освоєння усної народної творчості, накопичені класичною літературою, сучасниками Єсеніна. У той же час він як самобутній і великий художник неповторний у своєму фольклоризмі.