“Усмішки” Остапа Вишні. Твір 11 клас
«Вищого «гонорару», як веселий блиск в очах народу,- нема»,- занотував Остап Вишня у своєму щоденнику. І хоч не все з написаного ним витримало іспит часом, проте неповторна «вишнівська усмішка» хвилює читача, викликає сміх. У чому її секрет?
Остап Вишня створив цю оригінальну форму сатири й гумору, мотивуючи свій вибір так: «Не мислю-бо інакше переробки всього нашого «медлительного» життя на нове, бадьоре й сміливе, як не з добрим гумором, не з радістю! Чого плакати?.. Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки!» Вони невеликі за обсягом, сповнені іскрометного сміху, бо йдеться про події, факти, речі, які часто заважають людині жити, розвиватися, самоутверджуватися. У центрі усмішки, як правило, комічна ситуація, комічний конфлікт чи комічне зіткнення персонажів. У славнозвісній «Зенітці», наприклад, це сутичка діда Свирида з ворогом, яка висвітлює патріотичні почуття українця, а також його та кумова «битва» з бабою Лукеркою. Чимало усмішок Остапа Вишні – «Газета – дуже велике діло», «Як ми колись учились», «Ох, і лікували нас…», «Вечорниці», «Дзвонарі» та інші – побудовані на нанизуванні комічних ситуацій, що відтворюються чи то через діалоги героїв, чи то через опис-розповідь письменника. Часто це своєрідні «трактати», які за формальними ознаками нагадують ґрунтовне наукове дослідження з конкретного питання, а за своєю глибинною сутністю є тонкими іронічно-гумористичними спостереженнями автора над людською вдачею, певною ситуацією в суспільному житті. Письменник досягає цього різними художніми знахідками. Так, в усмішці «Ох, і лікували нас…» він, змальовуючи бабу Палажку, яка «значно професоріша від самого професора», її методи лікування, виділяє композиційно в окремі частини медичну спеціалізацію жінки, що стоїть на варті охорони здоров’я сільського населення: хірургічні хвороби, хвороби на очах, зубний біль, жіночі хвороби. Усмішка «Газета – дуже велике діло» має іншу особливість. Вона починається такими рядками: «Я тут не натякатиму про те, що таке газета. Усі знають, що це діло дуже велике й дуже поважне. Недарма ж її (газету) звуть шостою державою. Я тільки розкажу, як треба користуватись газетою, щоб вона справді йшла до діла…» Такий серйозний початок усмішки контрастує з подальшою оповіддю, власне, це доведення думки від протилежного. Йдеться про сільського трудівника, отож, корисність газети в його господарстві стверджується детально, послідовно і теж за певними рубриками (як і у творі «Ох, і лікували нас…»), наприклад: жнива, молочарство, пасічництво… Але найпотрібніша газета в справі виховання дітей. Цим власним відкриттям гуморист щиро ділиться з читачем: «…дітей одною газетою не виховаєш, треба збирати всі газети і підшивати одну до другої, як зшиток. І от як не слухає Ванько, берете той зшиток та його по голові:
– Не слухаєш, сукин ти сину! А для чого я газету передплачую?!
Та р-р-раз! р-р-раз!
І дитина після того як свята: і батька поважає, і до школи ходить, і Богу молиться…»
Чи не найприкметніша риса вишнівських усмішок – їхній ліризм, їхня м’яка, доброзичлива тональність з окремими тонкими іронічними вкрапленнями. Це досягається і розповіддю від першої особи, і інтонацією автора – щирою, по-справжньому людяною у ставленні до своїх персонажів, і мовою – іронічно-доброзичливою, багатою на слова розмовно-побутові, часто індивідуально-окреслені («сидю», «ке, думаю…»), і поняттями, термінами, діалектизмами, що творять неповторний мовний колорит усмішок. Такі визначальні риси цього оригінального гумористичного жанру, народженого Остапом Вишнею з безмежної любові до окремої людини й рідного народу.