Зображення процесу українізації в комедії М. Куліша «Мина Мазайло». Твір 11 клас

Драма «Мина Мазайло», що була написана в буремні і хвилюючі роки післяреволюційного економічного і культурного відродження України, – надзвичайно актуальний твір для нашого народу, оновленого подіями національного пробудження. Прес економічних проблем вичавлює з наших ослаблених душ усі сили і замулює щедрі витоки національних поривань, які напувають цілющим джерелом наш дух. Наша свідомість мізерніє. У відчаї чіпляємось ми за старі догми й ідеї, намагаючись зберегти отой болотяний спокій, і не відчуваємо, що там – лише бездиханність склепів. Тож повернімось до сонця, до святості, до рідних витоків! Лишаймо, як одяг, з якого виросли, панцирі бездуховності і безнародності, шмаття міщанської свідомості!

Чи це унікальність нашої історії, чи невблаганна закономірність, чи письменницький геній, але драма «Мина Мазайло» усією сутністю кричить і звертається саме до нас, сучасників, засуджуючи філістерську обмеженість нашого українського міщанства. Темою твору є ставлення шовіністичного і патріотичного таборів до проблеми українізації в період непу, що так нагадує сьогодення.

Головний герой твору Мина Мазайло з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на більш благозвучне, на його думку, російське. Ця нервова і якась надзвичайно пересічна людина – цілковитий національний нігіліст, який, безмежно ненавидячи свій народ, переростає в монстра. Рішення змінити прізвище викликає неоднозначну реакцію в сім’ї Мазайлів: до розв’язання пекучої проблеми залучаються близькі і далекі родичі. Непримиренну позицію на захист рідного прізвища займає Мокій – син Мини. Він винятковий українофіл, хоча, на мою думку, деяка «заземленість» власне на питаннях рідної мови і культури робить цей образ однобоким. Але це – виклик суспільству, яке в національних питаннях дуже часто чинить несправедливо. Психологічно зламати Мокія намагається тьотя Мотя, яку терміново викликають з Курська. Її відверто расистська платформа ґрунтується на великодержавницьких шовіністичних твердженнях, які викликають відразу своєю непробудною темрявою й ідейною обмеженістю. Гострота гротескно забарвлених конфліктів і сутичок наростає. Мина домагається зміни прізвища на милозвучне Мазєнін, хоча його ідея явно зазнає поразки через свою вбогість на фоні безмежжя національного поклику свідомості Мокія і його однодумців.

Та досить несподіваною виявляється розв’язка. Мину, який уважав своє українське прізвище перепоною на шляху до блискучої кар’єри, звільняють з роботи за «систематичний опір українізації». Українська ідея перемогла. Але вражає те, що реальна перемога забезпечується чиновницькою директивою, невже через директиви може утвердитися національна ідея? Дядько Тарас, націоналіст і однодумець Мокія, робить несподіваний і парадоксальний висновок, що українізація – це спосіб виявити національно свідомих, а потім їх знищити. Дійсно, історія потім «грала» за цим сценарієм під керівництвом «великого режисера» Сталіна.

Тож хай перемога національної ідеї не залежить від постанов, указів і директив. Упускаймо цю ідею у свою душу, свій розум, своє життя без примусів! Тільки тоді вона щедро обдарує наш народ своїм теплом і святістю.