Герой оповідання Г. Белля “Подорожній, коли ти йдеш у Спа…” – жертва жорстокої війни. Твір 7 клас

Г. Белль так само, як і його герой, був жертвою війни: він особисто пройшов через її криваве пекло, був пораненим чотири рази. Письменник називав ту війну «жахливою машиною отупіння». Не дивно, що твори Г. Белля засуджують війну, розкривають її безглуздість, протиприродність та антигуманну сутність. Серед та­ких творів — оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…».

Герой оповідання, юнак, колишній учень гімназії, яка перетворена на шпи­таль. Він поранений повертається з поля бою до місця, яке залишив три місяці тому для того, щоб піти на фронт. Він — один із тих школярів, життя яких вже зламане і безповоротно загублене. Але найбільша трагедія у тому, що представни­ки цього покоління так і не зрозуміти, за що воювали: «Пішов зі школи на фронт і поліг за…» «Та я ще не знав, за що», — зізнається герой. А життя вже підходить до кінця.

Хлопця привезли разом з іншими пораненими, відокремили від мертвих і по­несли коридорами будівлі, яку він поступово впізнає. Але до останнього його сві­домість не хоче прийняти цей факт: дуже різкий контраст між світом дитинства, з яким був пов’язаний цей будинок, та чимось на зразок «якогось музею міста мертвих», на який він перетворився. Цікаво, що саме про мертвих було перше за­питання до водія, котрий привіз поранених. Живі — «решта». Розбита лампочка над вхідними дверима символізує розбите життя, надії, юнацькі сподівання.

Герой оповідання не має імені, позбавлений індивідуальних рис, яке письмен­ник розповідає про долю покоління, обдуреного німецькою пропагандою, того що загинуло на полях війни.

Найбільш яскравою деталлю, яка красномовно розповідає про долю поколін­ня, є напис на дошці, біля якої стоїть імпровізований операційний стіл: «Подо­рожній, коли ти прийдеш у Спа…» Цей напис було зроблено кілька місяців тому власного рукою пораненого хлопчика. «Побачити своє письмо — гірше, ніж поба­чити себе самого у дзеркалі… Ідентичність власного письма я вже ніяк не міг узя­ти під сумнів». В оповіданні мить впізнавання збігається з миттю, коли герой усві­домив, що в нього немає обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилася система ви­ховання, яку встановили «вони», тобто фашисти, в гімназії Святого Хоми, один із законів якої, напевно, був, як і у біблійній заповіді: «Не вбий!»

Скалічена доля юнака, одного з багатьох тисяч тих, хто віддав своє життя за хибні ідеали, приніс жертву на вівтар війни, є символом долі цілого покоління. Він — жертва, для якої не буде дорослого життя. Його доля закінчиться тут, на операційному столі. Образ напівдитини, яка змушена померти за чужі ідеали, пе­реростає в символічний образ покоління, життя якого недописане, як фраза на дошці: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»