Я і Україна. Твір 11 клас

живу у прекрасній країні. В ній пахучі весни, ясні зорі, блакитне небо, а в ньому – клин журавлів.

Її славне ім’я – Україна.

Як можна не любити цей край? Той, в якому матінка співала колискову, сонечко пестило своїми промінцями. Вранці йдеш по траві, а вона лоскоче тобі ніженьки, змочує їх росою.

А світанок такий привітний! На рожевому тлі неба зникає остання зоря, з-за обрію простягає свої усміхнені промінці сонце, голосно щебечуть птахи.

А які казкові українські ночі! Зорі таємничі й яскраві. Хочеться повністю поринути у той далекий світ вогників.

Ріки несуть удалеч свої води, які пошепки розповідають  про щось цікаве берегам. А ті вже перешіптуються поміж собою. Поля засіяні золотавою пшеницею, небо чисте і привітне. А під цим мирним небом живе народ – українці. Вони пережили панщину, ганебне життя, але досягли волі. Земля – Україна – вславлена давнім минулим, змочена кров’ю славетних людей, що захищали Батьківщину. Саме тому вишневий цвіт такий солодкий, а небо і земля – багаті.

Моя країна – Україна. Я обожнюю її й пишаюся тим, що я українка! Невід’ємною з Україною я вважаю мою родину. Вона у мене величезна! Спробувала пригадати де і хто мешкає, зрозуміла – що вони розмістилися по всьому світу: від сходу до заходу, і в Україні, і в Росії, і за кордонами рідної неньки-країни.

Кажу: «Я і Україна», а на думку йде: «Я і моя родина»…

Звучить ця фраза, як соковита мелодія, як заспокоюючий бальзам.

Вважаю, що зробити сильною державою Україну зможемо лише ми своїми руками, своєю чесною працею, своїм патріотизмом, своїм бажанням бачити Україну багатою, вшанованою іншими державами, квітучою країною.

Що ж можна для цього зробити?

Насамперед, треба дуже – дуже захотіти цього. Потім сісти і подумати – з чого розпочати цю роботу. Скласти план дій.

А дії дуже прості. Проаналізуймо спочатку себе, свою поведінку. Замислимося, а чи гідні ми своєї Батьківщини? Чи завжди кажемо те, що думаємо? Чи завжди я чесна, порядна, працьовита особистість?

Обміркували це питання? Зробили висновки. Йдемо далі…

Зрозуміло, що ні в якому разі одна людина не зможе будь-яку справу довести до кінця самостійно. Елементарний приклад: викладач навчає. Так? А чи зможе він навчити без колгоспника, тобто без хліба, або без паперової промисловості? Звісно, що ні. Тому необхідно згуртувати навколо себе надійну команду. Сьогодні складно знайти відданих друзів. Часто стосунки ґрунтуються на формулі «ти мені — я тобі». Кудись пропали дружні відносини, на жаль, втрачається і національна свідомість — чомусь держава нам винна, а не ми їй.

Головне пам’ятати, що живемо, працюємо лише заради нашої рідної України – нашої рідної родини!