Зоряна нiч. 6 клас

Коли йдеш вночi вулицями свого села, та раптом пiднiмаєш голову — й таке вiдчуття вiд безмежної кiлькостi золотих роїв угорi, наче очi твої, душа твоя залетiли до їхнього бджолиного зорiння i вже там лишились.

Чим довше дивишся на зорi, тим бiльше набуваєш упевненостi, нiби тi зiрки стають для тебе близькими, що мiг би й рукою дiстати.

I коли маєш отакий небуденний настрiй, то буває болiсно дивитися, як падає зiрка. I ти стоїш, вражений, наче сподiваєшся, що не вмерла ще зiрка, що спалахне вона в iншому мiсцi… Але ж нi, не спалахнула. Тiльки слiд її якийсь час наче тлiв ще на холоднiй щоцi нiчного неба.

Нiч… Зорi… Тихо…