Зображення величі і краси козацької звитяги у творчості Т.Г.Шевченка.
Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися розгадати багато поколінь дослідників.
Козаків Січі називали у народі “святими лицарями”, їх оспівали у думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних і мистецьких творів. Вельми пишався приналежністю до козацтва Тарас Григорович Шевченко. Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство у своїх творах, 1 не дивно, що образ козака є одним із основних у його поетичному доробку. Уже в ранній період творчості Кобзаря постать козака-лицаря, захисника народу, його волі та православної віри є своєрідною тугою поета за минулим.
Підтвердженням того є поезія “Тарасова ніч”. В основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій козаків проти військ польського гетьмана С.Конецьпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, який в тісному єднанні з козаками здобуває перемогу над ворогом. У цій поемі Шевченко високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Щоб краще розкрити велич і красу козацької звитяги, автор вдається до постатей Наливайка. Павлюка. Згадуючи колишні події, поет висловлює тугу, що десь поділася доля-воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!
Цей мотив звучить і в поемі “Іван Підкова”, в якій головний герой твору наділений надприродною силою і мужністю. Ось Підкова підняв шапку — і човни стали, затихло море; надів шапку — і “знову закипіло синє море”, знову звірюкою стогне бурхлива природа, а козакам байдуже — вони спокійно “пливуть собі та співають”.
Сміливість, відвага, вільне, безжурне життя притаманні образам лицарів козацтва у поемі “Гамалія”.
Узагальнений образ ватажка набуває особливого значення. Він завжди із запорожцями, завжди там, де найбільше потрібний. Так, пливучи до Туреччини, Гамалія “попереду і байдаком керує” . А в бою він завжди в самому пеклі, не ховається за козацькі спини, нічого не боїться і є прикладом для наслідування. Зримі картини бою в турецькій столиці свідчать про козацьку відвагу, військову доблесть:
Скутар, мов пекло те, палає,
Через базари кров тече,
Босфор широкий доливає.
Неначе птахи чорні в гаї.
Козацтво сміливо літає.
Ніхто на світі не втече!
Огонь запеклих не пече.
Під час повернення з походу ватажок пливе останнім: “…позад завзятий Гамалія: Орел орлят мов стереже”. Як батько він піклується про своїх козаків, разом з ними здобуває славу “на весь світ великий, на всю Україну”. Не дивно, що і лицарі в знак пошани і подяки своєму отаманові складають про нього пісню:
Слава тобі, Гамаліє,
На весь світ великий,
На весь світ великий.
На всю Україну,
Що не дав ти товариству
Згинуть на чужині!
Коли хотіли підкреслити вроду людини, її кращі риси, казали: “він козацького роду”, “з нього буде добиий козак”. Тому побувати на Запорозькій Січі було справою честі кожного юнака, який хотів бути гідним лицарем.
Поема “Невольник” відображає картину проводів батьком сина на Січ, де бувалий козак передає у спадок єдиному нащадкові свою гордість, силу — козацьку зброю:
Послужи, моя ти зброє,
Молодій ще силі,
Послужи йому так щиро,
Як мені служила!
Дух давніх козацьких часів, неповторний героїзм лицарів Січі відтворив Тарас Шевченко і в поемі “Чернець”. Центральною постаттю твору є Семен Палій, про якого в народі складено безліч пісень та легенд. Завзятий козак пройшов всі випробування долі. І тепер на схилі літ, за старим запорозьким звичаєм, він постригся в ченці. Та в уяві героя постійно постають картини славного січового братства. Палій тяжко переживає своє безсилля, свою самотність. Але як справжній патріот він думає передусім про Україну:
… Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки взяв…
І за Україну молитись
Старий чернець пошкандибав.
Козацька звитяга, велич і краса подвигу наших славних пращурів будуть жити в віках. їх хоробрість, висока мораль, любов до рідної землі є джерелом національної гідності українців. Тому велика туга за тими давніми часами, “країною козаків” звучить у поезії Т.Г.Шевченка “До Основ’яненка”, бо їх:
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Поета проймає гордість за славних лицарів-запорожців, за козацький рід, якому ніколи не буде переводу. А живий голос предків постійно нагадує нам. сучасникам, про те, що:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава.
Слава України!
Борцями “за святую правду-волю” постають козаки у поемах Кобзаря “Гайдамаки” та “Холодний яр” Бойові звитяги гайдамаків, які зображені в однойменній поемі, свідчать про їх військовий досвід, винахідливість, хоробрість. Захоплення Шевченка героїчними подвигами повстанців червоною ниткою проходить через увесь твір. Повстанці для поета — це справжні герої, орли, що на заклик України злетілися, щоб рятувати її. Так колишній наймит Ярема Галайда разом з ватажками повстання — Залізняком та Гонтою відчайдушно б’ється з ворогом, виявляючи неабиякий героїзм:
А Ярема — страшно глянуть —
По три, по чотири
Так і кладе.
В чому секрет козацької величі і звитяги? В любові до рідної України, в прагненні до волі. Недаремно слово “козак” означало вільну людину, у якої розумна голова і сильні руки. Горді, міцні, як леви, козаки були гідним прикладом для наслідування. Слава їх оживає з кожним днем, як оживає справжня історія нашого народу без прикрас, перекручень, правдива, чесна. І проаналізовані вище твори підтверджують, що не можна знищити життєдайні джерела нашої національної духовності, не можна обрізати крила моральному відродженню українців.