Земля в долі людини (за повістю О. Кобилянської «Земля»)
Помітний слід у моїй душі залишила повість О. Кобилянської «Земля», що написана на основі життєвих фактів. Читаючи цей твір, я переживала разом з автором, уболівала за долю героїв. Письменниця порушила вічну тему влади землі над людиною, до якої зверталися багато українських письменників. У цьому творі О. Кобилянська поставила ряд запитань, але не на всі можна знайти відповідь, тому що на них не можна відповісти однозначно.
У повісті «Земля» письменниця змальовує життя чесної сільської родини Федорчуків. Івоніка та його дружина Марія тяжкою каторжною працею заробляли гроші, щоб купити землю. Вони працювали, не покладаючи рук, і нарешті домоглися свого. Кров’ю і потом дісталася їм земля. Вони продовжують на ній працювати, і земля віддає їм належне. Івоніку називають найкращим господарем у селі. Він любить свою землю, усі його думки зосереджені навколо неї. Федорчуки працюють, «наче воли», не думаючи про відпочинок. Земля посідає важливе місце в їхньому житті, і вони не уявляють свого існування без неї.
Батьки щиро сподіваються, що і їхні сини, Михайло і Сава, будуть добрими господарями і любитимуть землю. Але їхні сподівання щодо Сави, меншого сина, не справдилися. Він є повною протилежністю Михайлові, який має спокійну і працьовиту вдачу. Сава не хоче йти батьковим шляхом і зневажливо ставиться до праці на землі. Коли Михайло сумлінно працює на батьківський землі, Сава марнує час у Рахіри, яку любить до нестями.
Хоча письменниця нас і не знайомить із цією дівчиною, але ми можемо сказати, що це лиха і підступна людина, злодійка. Вона зневажає родину свого нареченого і настроює Саву проти батьків. Однак закохані розуміють, що жити щасливо без землі неможливо. Тому, коли батько погрожує залишити меншого сина без шматка землі, у Рахіри і Сави визріває підступний план. Вона наполягає, щоб хлопець убив Михайла, бо тоді вся земля дістанеться йому. Ці думки полонять розум Сави, і він не може думати про щось інше. Перед закоханим стоїть вибір: або Рахіра, або земля. І тоді Сава ставить собі запитання: «А чому б не те й інше?» Щоб не втратити Рахіри, він погоджується на братовбивство. Сава вбиває ні в чому не винного Михайла. Так в родині Федорчуків сталася жахлива трагедія, яка завдала всім невимовних страждань. Безмежна любов Івоніки до землі перетворюється на страшну ненависть до неї. Йому здається, що земля сміється з нього, він її проклинає. Батько здогадується, хто вбив його єдину надію, але не хоче втратити останнього сина, тому і приховує цей злочин, прощає Саві страшний гріх.
Можливо, трагедія сталася завдяки вдачі самого Сави, який з дитинства був жорстоким, убивав тварин і пташок, тобто змалку звик до кровопролиття. «Його погляд звертався туди, де жертва, його очі миготіли в холодному, мов сталь, блиску». Серце його «тверде й недобре». Сава вчинив жорстоко щодо своїх батьків, хоча і знав, яких страждань завдасть їм це горе. Заради своїх інтересів він наважився на братовбивство. Савою неначе водила якась зла сила, що уособлювалася страшним великим лісом. Його, того лісу, завжди боявся старший брат, неначе передчуваючи свою смерть. Тут він і загинув тепер. Молодший брат заради шматка землі піднімає руку на найближчу людину, не шкодує він і батьків. Але його існування теж перетворюється на суцільну муку. Хоч батьки й не викривають його, та їхні серця назавжди закам’яніли, стали неспроможними на радість та любов.
Єдиною радістю старших Федорчуків була їхня земля. Заради неї вони тяжко працювали, недоїдали, відмовляли собі в усьому навіть тоді, коли вже мали статки. У житті Івоніка та Марія бачили тільки одну мету — отримати більше землі, заробити дітям на господарство. Можливо, тому вони й прогледіли свого молодшого сина, тому він виріс такий відлюдькуватий та лихий. Тепер же життя цих людей повністю перетворилося на пустку. Минуле втратило свій сенс, тому що те, заради чого вони жили, забрало їхнього сина. Майбутнього вони перед собою вже не бачили.
Ольга Кобилянська змогла побачити найгостріші суперечності, що викликані селянським прагненням до землі, цією інколи єдиною метою їхнього життя, тим горем і щастям, яким наповнене їхнє існування. Підкорюючи всі свої дії тільки справі отримання хоч одного зайвого шматочка бажаного поля, люди нівечать свої власні долі, долі своїх дітей, видаючи їх за нелюбів, позбавляючи батьківської любові. Діти ж з дитинства підкорені прагненням батьків, піднімають заради землі руку один на одного.