Земля в долі людини (за повістю О. Кобилянської “Земля”)

Помітний слід у моїй душі залишила повість О. Кобилянської “Земля”, що написана на основі життєвих фактів. Цей твір мене схвилював.

Читаючи його, я дуже переживала разом з автором, вболівала за долю героїв. Письменниця порушила вічну тему влади землі над людиною, до якої зверталися багато українських письменників. У цьому творі О.Кобилянська поставила ряд запитань, але не на всі можна знайти відповідь, тому що на них не можна відповісти однозначно.

У повісті “Земля” письменниця змальовує життя чесної сільської родини Федорчуків. Івоніка та його дружина Марія тяжкою каторжною працею заробляли гроші, щоб купити землі. Вони працювали, не покладаючи рук, і нарешті домоглися свого. Кров’ю і потом дісталася їм земля. Вони продовжують на ній працювати, і земля віддає їм належне. Івоніку називають найкращим господарем у селі. Він любить свою землю, всі його думки зосереджені навколо неї. Федорчуки працюють, “наче воли”, не думаючи про відпочинок. Земля посідає важливе місце у їхньому житті, і вони не уявляють свого існування без неї.

Батьки щиро сподіваються, що і їхні сини, Михайло і Сава, будуть добрими господарями і любитимуть землю. Але їхні сподівання щодо Сави, меншого сина, не справдилися. Він є повною протилежністю Михайлові, який має спокійну і працьовиту вдачу. Сава не хоче йти батьковим шляхом і зневажливо ставиться до праці на землі. Коли Михайло сумлінно працює на батьківський землі, Сава марнує час у Рахіри, своєї коханої, яку він любить до нестями.

Хоча письменниця нас і не знайомить з цією дівчиною, але ми можемо сказати, що це лиха і підступна людина, злодійка. Вона зневажає родину свого нареченого і настроює Саву проти батьків. Але вони розуміють, що жити щасливо без землі неможливо. Тому, коли батько погрожує залишити меншого сина без шматка землі, у Рахіри і Сави визріває підступний план. Вона наполягає, щоб той убив Михайла і тоді вся земля дістанеться йому. Ці думки полонять розум Сави і він не може про щось інше думати. Перед ним стоїть вибір: або Рахіра, або земля. І тоді Сава ставить собі запитання: “А чому б не те й не інше?” Щоб не втратити Рахіри, він зголошується на братовбивство.

Сава вбиває ні в чому не винного Михайла. Сталася жахлива трагедія, яка завдала всім невимовних страждань. Безмежна любов Івоніки до землі перетворюється на страшну ненависть до неї. Йому здається, що земля сміється з нього, він її проклинає. Влада землі над людиною жорстоко насміялася з господарів. Але Івоніка не хоче втратити останнього сина, тому і приховує цей злочин, прощає Саві страшний гріх.

Можливо, трагедія сталася завдяки вдачі самого Сави, який з дитинства був жорстоким, убивав тварин і пташок, тобто змалку звик до кровопролиття. “Його погляд звертався туди, де жертва, його очі миготіли в холодному, мов сталь, блиску”. Серце його “тверде й недобре”. Сава вчинив жорстоко щодо своїх батьків, хоча і знав, яких страждань завдасть їм це горе. Заради своїх інтересів він наважився на братовбивство. Що можна сказати про цю людину? Взагалі, хіба можна назвати його людиною? Сава виявився безвільним і безхарактерним, якщо послухав ту злодійку і вбив рідного брата.

Я гадаю, що не можна було йому цього пробачити. Така людина не заслуговує на співчуття. Він повинен був сповна заплатити за скоєне. Його виправдати неможливо. Навіть тоді, коли Саву відпустили із в’язниці за відсутністю доказів, він пішов не до батьків, а до Рахіри. А здавалося б, що Сава після цього розкається і бачити її не захоче, але мої сподівання не справдилися. Я засуджую Саву, а землю в цій трагедії винною не вважаю: коли б Сава не прагнув до злочину, його б не сталося, в усьому винен сам.

Взагалі, цей твір справив на мене глибоке враження. Спонукав на роздуми. Повість “Земля” ще довго хвилюватиме багатьох читачів.
Показ прагнення жінки до незалежності у повісті “Людина” Ольги Кобилянської.

Інтелектуальна, горда і цільна натура, рівноправний і корисний член суспільства є етичним ідеалом Ольги Кобилянської. Центральним образом переважної більшості творів письменниці стала жінка — виходець із середньої верстви буржуазії, котра піднімається над оточенням, протистоїть йому, стає Людиною — царівною своєї долі. Душевна чистота, розвинене почуття власної гідності, самопожертва заради кохання і мистецтва, високе почуття обов’язку перед людьми — такі її героїні.

Одним із творів про долю жінки, про вирішення проблеми емансипації жінок є повість “Людина”. Одноманітне життя в глухих провінційних містечках, середовище, основною мораллю якого було приниження людської гідності, тупість, лицемірство, викликали у Кобилянської відразу. Не дивно, що ставши активною учасницею жіночого руху, вона прагне поліпшити становище жінки в буржуазному суспільстві. До зміни власного життя прагнуть і її героїні.

Центральним персонажем повісті “Людина” є Олена, дочка цісарсько-королівського радника Лауфлера, який мав чотири доньки й одного сина. Перед нами постає типова буржуазна сім’я, в якій панують консерватизм, міщанство й аморальність. Олена завжди дратувала свого батька тим, що багато читала і жила своїм розумом. Протиставляючи себе міщанському життю, де праця вважалася безчестям, а пияцтво, картярство, лінощі сприймались як норма поведінки, дівчина з задоволенням працює, прагне бути рівноправною з чоловіками.

Ми бачимо, що письменниця з любов’ю ставиться до своєї героїні, наділяє її прекрасною зовнішністю, критичним розумом. Чи може красива, працьовита, розумна дівчина бути щасливою? Бажання щастя цілком природне, але воно нездійсненне. Хто стоїть на заваді? Звичайно, ті чоловіки, які намагалися принизити жінку. Брат Олени вів безпутне життя і врешті-решт застрілився через неподілене кохання. Батько запив, втратив посаду і всі родинні турботи переклав на плечі тендітної Олени.

Мріючи про світ прекрасних стосунків, про духовну близкість з коханим, Олена зазнає морального краху.

Заради врятування сім’ї від злиднів, дівчина виходить заміж за лісника Фельса, молодого і красивого, але обмеженого і вульгарного. Олена страждає від того, що мусить робити насильство над своїми почуттями. Вимушеним одруженням Кобилянська підкреслює трагізм, безвихідність становища жінки в умовах капіталістичної дійсності. Але все одно повість перейнята духом нескореності, великого гуманізму.

Для літературного життя України кінця XXI століття проблема, поставлена в творі, була актуальною. Олена — тип нової жінки в українській літературі. Ми побачили дівчину-інтелігентку, яка бореться за ім’я і становище людини, але, по суті, гине. Такий фінал твору диктувало життя. Письменниця не могла протистояти цьому.