Засудження лицемірства, крутійства сільської верхівки в образах виборного і возного

В українському сільському середовищі вже наприкінці XVIII — на початку XIX століття стали з’являтися люди, що відривалися від своїх коренів, від праці батьків, а займали якісь посади і таким чином намагалися вознестися над простими людьми. Це призводило до падіння моралі, забуття рідної мови, деградації. Такими є возний і виборний у п’єсі «Наталка-Полтавка» І. Котляревського.

Возний пишається своєї писемністю і вважає себе вищим за селян. Микола говорить про нього: «…бач, возний — так і бундючиться, що помазався паном». А насправді завдяки своїй письменності він не стільки став освіченою людиною, скільки навчився обманювати і брати хабарі, які він називає «винужденим подарочком». Він вчить виборного брехати, лицемірно пояснюючи, що брешуть усі: «Блаженна лож, когда биваеть в пользу ближніх, а то біда — теє-то як його — що часто лжем ілі ради своєї вигоди, ілі на улад других». Але насправді він не приховує, що збагачується на чужій біді, беручи хабарі від просителів і при рекрутському наборі. Яскраво характеризує його пісня Сковороди, яку він перекрутив відповідно до своїх поглядів. Отже, своє крутійство він пояснює тим, що «хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?»

Якою перекрученою є мораль возного, такою перекрученою є і його мова. Він розмовляє у стилі канцелярських паперів і навіть не може освідчитися у коханні, як нормальна людина. Одружитися — це «без оторочок, волокита, проторов і убитков получити во вічноє і потомственное владєніє» свою дружину.

Виборний, хоч, за характеристикою Миколи, і є «добрим чолов’ягою», але дуже хитрий, «як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і уродиться, і уже де чорт не зможе, то пошли Макогоненко, зараз докаже». Йому не подобається наука виборного про те, що треба вміти увертатися і брехати: «Брехать і обманювати других — од бога гріх, а од людей сором». Виборний добре знає і поважає селянську мораль. Але на ділі виявляється не меншим крутієм, ніж возний. Він вміло вмовляє Наталку одружитися з возним, використовуючи її любов до матері, хоч добре знає про її любов до Петра.

Але ні возний, ні виборний не є абсолютно негативними персонажами, бо вчинок Петра здатний був розчулити їх. Тому п’єса закінчується щасливо.