За яких обставин стався моральний злам особистості Чіпки, чи був у нього інший вихід? 10 клас

Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину — розбійника Василя Гнидку. Роман, в якому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини, називається соціально-психологічним. Твір уперше був надрукований у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву «Пропаща сила».

Головний герой твору — Чіпка, селянин-бунтарь, невтомний шукач правди, котрий зрештою зійшов на криву стежку злодійства і став «пропащою силою».

Чіпка — хлопець, який ніколи не бачив свого батька. Його батько був розбишака, якого за непослух відправили в москалі. Мати в нього — бідна селянка. Чіпка зростає у злиднях, в атмосфері ворожості і недоброзичливості. Діти не брали його до свого гурту, і матері він майже не бачив, бо та весь час тяжко працювала. Зате любила його бабуся. Як хтось образить дитину, вона і пожаліє, і голівку погладить, і казочку про Бога розкаже. Чіпка всім цікавився, про все бабусю розпитував. «Я, бабусю, буду добрий… я злого не робитиму», — каже він їй після розповіді про Бога.

Як підріс Чіпка — став бігати: то вибіжить було з двору на вигін, та прямо до дітвори так і чеше. А вони почнуть з нього глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть. Село знає одну славу — честь. Ось на селі й питають: чи «чесного» роду? А тоді вже й братаються… Чіпка був «виродок»… Як же Чіпку прийняти до гри?!

«— Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик.

— Запорток! — підхопить другий. — Ходім до нього!

Побіжать, обступлять кругом і починають з нього глумитися. Коли Чіпка повертався додому у сльозах, бабуся втішала його, голубила та починала умовляти:

— Не ходи туди, сину! Не ходи, моя дитино! Бач які то лихі діти: б’ють тебе, малого, зобижають… Не ходи!».

Вразлива душа й допитливий розум прискорюють прозрівання Чіпки. Його гаряче, добре серце, розбуджене побаченим, довго не могло заспокоїтись.

Коли Чіпка став господарем у своєму хазяйстві, то в нього справи пішли на краще. У нього була найвідгодованіша худоба та найкраще жито. І мати подобрішала, бо все життя з ранку до вечора працювала за копійки, а тут усе-таки господарями стали.

У цей час Чіпка зустрів Галю — «польову царівну» — і покохав її; настали щасливі часи. Та тривали вони недовго. Одного разу з Дону з’явився якийсь чоловік, що претендував на землю за правом родства, і волость відібрала у Чіпки землю, бо не міг заплатити. З горя хлопець починає пити, хоча до цього навіть до рота не брав горілки.

П’ючи та гуляючи, Чіпка підібрав трьох товаришів — Лушню, Матню і Пацюка. У романі глибоко вмотивовуються злочинні дії парубка. Одного разу, напившись, він каже матері: «А все люди, все люди… А баба учила мене людей прощати, а дід Улас любити… Дурне! Дурне! Не стоять вони слова доброго, їх мучити, їм у … мор…». І в цих словах уже видно перші кроки падіння Чіпки, який не зміг знайти правдивого шляху, а впокоритися був не в силах.

Одного разу Чіпка брав участь у крадіжці і забив панського сторожа. За це Чіпку заарештували. У в’язниці зростає його гнів на сільського голову та писаря. Але він дав слово матері, що таке більш ніколи не повториться. Виникає надія, що кохання до Галі зупинить Чіпку, зробить його спокійнішим, поважнішим, покаже правильний шлях у житті.

Одружившись з Галею, Чіпка ніжно любить її, поважає матір, сумлінно працює у господарстві, щиро допомагає всім, хто звертається до нього за підтримкою. Його «сувора натура, загартована давнім злиденним життям, м’якшала: він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривавої стежки, якою він думав дійти до щастя». Його обрали членом земської управи. Він усе мріяв тоді, як буде служити людям, як добро їм буде нести, і про старе зовсім забув. Головним багатством для чоловіка стає людська повага. Та нове нещастя, нова зневага знову штовхнула Чіпку на шлях злодійської помсти за свої образи. Ніщо вже потім не могло його спинити. І його впевненість у тому, що зло треба бороти злом, обернулась злом проти нього самого.

Це зло привело Чіпку до кривавої різанини на хуторі Хоменків, стало причиною самогубства Галі, а пізніше — смерті матері. Суспільство, в якому жив Чіпка, знищувало його.

Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти гнобителів і кривдників, «крива стежка» бунтарства і перетворили Чіпку на «пропащу силу». Чіпка обрав шлях боротьби, але не розумів, що боротись за правду треба тільки правдою, а неправда породжує ще більше зло.