Єдність людини й природи. Твір по казці М. М. Пришвіна «Комора сонця»
М. М. Пришвін — один зі головних письменників, що подарував нам безліч оповідань, повістей, «географічних нарисів» про природу. У них усе об’єднано людиною — неспокійною, думаючим, людиною з відкритою й сміливою душею. Велика любов письменника до природи народилася з його любові до людини. Ця тема простежується в казці-минулому М, М. Пришвіна «Комора сонця». «В одному селі, біля Будова болота, у районі міста Переділ авльзалесського, осиротіли двоє дітей», — так починається чудовий добуток. Цей початок нагадує казку, де читач входить у чудесний мир, де все живе взаємозалежний. На цьому тлі з’являються два образи — Настя й Мітраша. «Настя була як золота курочка на високих ніжках. Волосся відливали золотом, ластовиння по всій особі були великі, як золоті монетки». Мітраша був маленький, але щільний, «мужичок у мішечку», посміхаючись, називали його між собою вчителі в школі.
Після смерті батьків все їхнє селянське господарство дісталося дітям: хата, корова Світанок, теплушка Дочка, золотий півень Петя й порося Хрін. Діти піклувалися про всіх живих істот. Настя займалася жіночими домашніми справами, «з лозинкою в руці виганял вона своя улюблена череда, розтоплювала пекти, чистила картоплю, заправляла обід і так клопотала по господарству до ночі». На Мітраше лежало все чоловіче господарство й суспільна справа. «Він буває на всіх зборах, намагається зрозуміти суспільні турботи». Так діти жили дружно, не знаючи прикростей і лих. Один раз вирішили вони піти в ліс за журавлиною. «Кисла й дуже корисна для здоров’я ягода журавлина росте в болотах улітку, а збирають її пізньої восени». Згадавши про те, що є таке місце, називане палестинкою, «вся червона, як кров, від однієї тільки журавлини», Настя й Мітраша відправляються в ліс. Взяли вони із собою саме необхідне. Настя поклала в кошик хліба, картоплі, пляшку молока. Мітраша взяв сокиру, двоствольну «втулку», сумку з компасом. Навіщо ж він бере компас? Адже в лісі можна орієнтуватися по сонцю, як це робили сільські старожили. «Мужичок у мішечку» добре пам’ятає батьківські слова: «У лісі ця стрілка тобі доголи матері: …небо закриється хмарами й по сонцю в лісі ти орієнтуватися не зможеш, підеш навмання — ошибешься, заблудишся…».
Хто знав, що діти зштовхнуться із природною стихією й навіч побачать Будово болото? Пройшовши пів путі, Настя й Мітраша сіли відпочити. «Було зовсім тихо в природі, і діти до того минулого тихі, що тетерев Косач не звернув на них ніякої уваги», Про Блудовом болото ходила легенда, що «років двісті тому назад вітер-сівач приніс два насіннячка: насіння сосни й насіння їли. Обидва насіннячка лягли в одну ямку біля великого плоского каменю.,.» З тих пор ялина й сосна ростуть разом. І вітер іноді качає ці дерева. І тоді ялина й сосна стогнуть на всі Будово болото, немов живі істоти. Після відпочинку діти вирішили йти далі. Але та ба, «досить широка болотна стежка розходилася вилкою». Що ж робити? Виявивши свій упертий характер, Мітраша йде по слабенькій стежці, а Настінька — по щільній. Раптом рвонув вітер, і сосна і ялина, натискаючи один на одного, по черзі застогнали, як би підтримуючи суперечка брата й сестри. «Серед звуків стогону, , бурчання, в цей ранок іноді виходило так, начебто десь гірко плакав у лісі загублена або покинута дитина». Навіть вовк у цей час виліз зі свого лігвища. «Він став над завалом, підняв голову, поставив єдине вухо на вітер, випрямив половину хвоста й завив».
Як і всяка казка, казка-минуле М. М. Пришвіна має щасливий кінець. Мітраша через свою впертість виявився на Блудовом болоті. І в боротьбі за життя йому допоміг собака Травичка, А що ж Настя? Вона, захоплена збором ягід, на якийсь час забула про брата, «ледве пересуває за собою кошик, вся мокра й брудна, колишня золота курочка на високих ніжках». Надвечір голодний Мітраша й утомлена Настя зустрілися. Їм призначено було зустрітися знову в лісі й продовжити свій шлях разом, як уже двісті років «живуть» на Влудовом болоті ялина й сосна.