Як би склалася доля малого Тараса Шевченка в наш час
Важким і тернистим був шлях народного співця. Народившись у кріпацькій родині, він змалку, ще в батьківській хаті «бачив пекло», «роботу тяжкую», «неволю». Дуже рано залишився без батьків. «Мати добрую мою, ще молодую у могилу нужда та праця положила». Невдовзі помирає й батько. І почалися поневіряння: робота у дяка, жахливе, принизливе становище лакея-козачка у пана. І велике бажання навчатися малюванню (талант до малювання виявився у Шевченка дуже рано). І тільки волею випадку йому вдалося познайомитися з передовими діячами російської та української культури, завдяки наполегливим старанням яких Шевченко був викуплений з кріпацтва.
Здійснилася давня мрія Тараса: нарешті він одержав можливість вчитися малювати, ставши студентом Петербурзької Академії мистецтв. Швидко пройшли напружені студентські роки. І знову нещастя: за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві — таємній політичній організації — його заарештовують. Десять довгих, нестерпних років заслання, після якого доля до Шевченка була зовсім скупою, відвівши йому всього-навсього 47 років життя. Після серцевого нападу у віці 47 років Шевченко помирає.
Якби можна було б змінити всі ці обставини! І хоч це неймовірно, але перенестися, хоча б думкою, на багато років вперед і побачити малого Тараса у наш час.Якою б була тепер його доля? Як би вона склалася? Я гадаю, що вона була б значно кращою і щасливішою. По-перше, ймовірно, що Тарасик не втратив би так рано батьків, адже і мати, і батько померли ще в досить молодому віці. Не перетрудилася б на тяжкій роботі мати, а батька, який застудився в дорозі й захворів, можна було б вилікувати. Але якщо б трапилося навіть найгірше, коли б Тарас втратив батьків, то про нього попіклувалася б держава: хлопчик навчався б у школі-інтернаті. І крім того, у спеціалізованій художній школі, де були б усі можливості для розвитку його творчих здібностей. Він би мав змогу брати участь у різних конкурсах юних художників, став би їх лауреатом ще в дитинстві. А закінчивши школу, мав можливість вступити до Академії художеств. Я думаю, що ще в студентські роки завдяки своєму таланту Тарас міг би організовувати свої персональні виставки, брати участь у міжнародних конкурсах, виставках і неодмінно став би дипломантом цих конкурсів. І якщо у ті далекі суворі часи Шевченко дістав звання академіка, то в наш час всенародне і всесвітнє визнання прийшло б до нього значно раніше. Паралельно він займався б літературною творчістю, яка б мала всі можливості для розквіту. І, звичайно, такого жахливого епізоду в житті Тараса Шевченка, як арешт, слідство, тривале заслання, довга розлука з батьківщиною, просто не могло бути, бо наша країна йде шляхом демократизації, де немає ніяких переслідувань за ідейні переконання, і те, про що мріяв великий поет, — воля і незалежність — збулося. 1, можливо, геніальному синові українського народу судилося б довге, щасливе, повне творчих пошуків життя, а отже, ще більше його геніальних творів, як поета, так і художника, залишилося б.
Та, на жаль, нікому не дано змінити того, що колись сталося. Кожна людина живе тією долею, яка їй накреслена. Давно вже немає з нами геніального поета, талановитого художника, полум’яного борця за незалежність, справжнього патріота батьківщини Тараса Григоровича Шевченка, але слава його безсмертна. Пам’ять про поета ніколи не вмре в серці народу.