Я малюю створення світу

Сьогодні я повернулася зі школи трошки раніше. Сіла й задумалась. Ура! На завтра жодного уроку! Я зраділа. Почала згадувати, про що нове я дізналася у школі.

Згадала урок з української літератури, на якому було дуже цікаво, адже розповідала нам учителька про створення світу. Ми прочитали міфи та легенди, у яких змальовано це дійство.

І раптом мені захотілося… намалювати все те, про що я почула на уроці. Я дістала свої фарби і альбом. З чого ж почати? Я поклала перед собою аркуш, і раптом рука з пензликом потягнулася до блакитного кольору. Так-так! Саме блакитний! Ясний, прозорий, м’який колір. Мій світ буде складатися саме з таких кольорів — бадьорих, веселих та світлих.

Ось додаю жовтого — адже час з’явитися суші. Як же без неї? Адже на ній будемо жити ми, люди.

Тепер пензлик зникає у різних відтінках зеленого — з’являються рослини. Хай навіть насправді деяких з них і не існує. А на моєму малюнку вони з’являться — і пухнасті, і довжелезні, і колючі, і ледве помітні цяточки-листочки.

І ось уже тварини — і у воді, і на сущі — почали гарчати, стрибати, бігати, плавати, їсти! Як їх багато! І які вони різні.

Я замислилась: а чому ж людину Бог створив у останню чергу? Чому не почав саме з неї? Бо людина — найголовніше створіння. Саме людина — розумна істота, яка й оберігатиме все те, що створено було раніше, до її появи в цьому світі.

Нам, людям, завжди слід пам’ятати, що саме на нас лежить відповідальність за все живе на нашій планеті. А той, хто забуває про це, робить гірше не лише самому собі, а й своїм нащадкам. Не забувайте, що світ був створений ідеальним, і від мас залежить, яким він стане у майбутньому.