Віра в неминуче відродження рідного слова в поезії «Вічно жива». 5 клас

Коли я читаю вірш Д. Білоуса «Вічно жива», разом з автором відчуваю обурення за рідну мову. Її забороняли, над нею насміхалися, називали «мужицькою» за епохи царизму. Але мова «не корилася», вона несла «мужицьку правду», була «колюча», «сміялася з ненависних панів». Чому намагалися знищити нашу мову? Бо мова є «душею народу, його культурою,… в мові здійснюється зв’язок часів». Мова — це коріння народу, нації. Без коріння гине рослина, без мови, без спомину згине нація.

І як не можна, за словами поета, заборонити рости дереву, плисти річці, літати птахам, так неможливо заборонити народові розмовляти рідною мовою. Поет підкреслює: «І рідна мова є і вічно буде».

Я згодний з поетом. І вважаю, що необхідно вивчати рідну мову. Якщо ми, молодь, будемо її любити, знати, то не перерветься зв’язок поколінь, не загине мова наша і наш народ.