Віра Івана Франка в щасливий прийдешній день українського народу (за поемою “Мойсей”). Твір 10 клас

Поема «Мойсей», один із найкращих творів Івана Франка, розкрила глибоку віру поета в невичерпні сили народу, віру в те, що, незважаючи на тяжкі роки поневірянь, український народ матиме щасливе майбутнє. До створення поеми Івана Франка привела вся його попередня творчість, сповнена глибоких роздумів над тяжкою долею поневоленого, але нескореного народу. Пекучий біль проймав поетове серце, коли він думав про принизливе становище українців, у якому вони перебували під владою царської Росії:

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

І зневажають той народ, який вписав в історію багато героїчних сторінок, мав нескорений дух і уславив себе звитягою багатьох мужніх лицарів!

Невже задарма стільки сердець горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?

Поет звертається до пригнобленого народу, тривожиться, що наступні покоління будуть соромитися своїх батьків. Він страждає від того, що століття гніту витравили в українців найкращі національні якості й прищепили «укриту злість, облудливу покірність» сусідам, які їх скували й накинули ярмо рабства.

Для втілення свого задуму показати шлях рідного народу до волі Іван Франко вдається до біблійного сюжету про Мойсея, легендарного пророка, який повів свій єврейський народ до землі обітованої. Надзвичайно тяжкою була в Мойсея доля: він мав пробудити у народу, що протягом віків перебував у рабстві, прагнення до свободи, змусити його зрозуміти, що для справжньої людини прагнення до ситого життя без усвідомлення високих духовних істин не може бути її шляхом до щастя:

Хто здобуде всі скарби землі
І над все їх полюбить,
Той і сам стане їхнім рабом,
Скарби духу загубить.

Народ майже розгубив оті «скарби духу» і втратив віру в можливість знайти обітований край, а тому звинуватив Мойсея в усіх своїх бідах, не оцінивши його великої пожертви. І в цьому трагедія народу. Проте Мойсей, розуміючи цю трагедію своїх співвітчизників, вислуховуючи сповнені ненависті прокльони, любить свій народ, бо відчуває істинність і велич власної місії. Адже потрібен час, можливо, багато часу для того, щоб люди поступово перебороли в собі психологію рабів.

Доля єврейського народу перегукується з долею українців, які, маючи прекрасну землю, не мали на ній волі. Іван Франко твердо вірить, що його Батьківщина скоро обов’язково пробудиться і здобуде собі право на щастя:

Та прийде час, і ти …
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

І дай Бог, щоб українці ніколи вже не розгубили на роздоріжжях історії своєї національної гідності і ніколи ні перед ким по-рабськи не схилялися!