Від матері – слово, і пісня, і хліб. Твір 10 клас

Роби добро, – мені казала мати,
– І чисту совість не віддай за шати.
Д. Павличко

З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі й любові вдивляються вони у своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Усім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують у нас кращі риси людяності і добра. Найсвятіше для нас почуття Батьківщини вливається в серце разом з маминою піснею.

Без пісні, що мені співала мати,
Я навіть дня прожити би не міг, –
писав В. Вихрущ.

Присівши на порозі, зажурено спочиває ненька. Крізь причинене вікно доноситься тиха мелодія, яка бентежить її чутливу душу:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала.

А. Малишко піднесено оспівує материнську любов, синівську відданість неньці. У народі здавна стало традицією, що символом усього найдорожчого і найсвятішого в людському житті є мати. Згадаємо алегоричний образ чаєчки-небоги, котра до сирої землі припадає, слізно чумаків благаючи не забирати її малих діток-чаєнят.

Мати побивається за своїми дітьми, найменше їхнє лихо доходить до її серця, тому-то від неньки ріднішого у світі нікого немає.

Тільки людина, щедра серцем, здатна на все життя запам’ятати заповіт матері:
Можна вибрать друга і по духу брата.

Та не можна рідну матір вибирати…

Для відомого українського поета В. Симоненка Вітчизна й мати були синонімами, словами ніжності й синівської любові. Не може бути життя без вірності матері, рідній землі, бо людина починається з колиски й материнської пісні. «Якби не мамина пісня, – сказав якось один давній історик, – яким убогим було б наше життя» .

Спить натруджене село, а пам’ять тривожить картина: зводиться сива голова і тишу прорізує мамин голос: «Синочок мій» . Не можна спокійно слухати її пісню, бо в ній стільки доброти, смутку й любові.

А без пісні не буває сонця,
А без сонця не буває цвіту,
Хто забуде материну пісню.
Той сліпий блукатиме по світу.

Слова відомої пісні І. Бердника говорять самі про себе.

Світлий образ матері, «материнську любов гарячу» й «душі красу» проніс через своє життя і передав у своїх творах В. Симоненко. Для нього мати була світлим ідеалом добра і краси, любові до людей, у неї він вчився і сам хотів прожити своє життя, як вона:

Я хотів би, як ти, прожити,
Щоб не тліти, а завжди горіть.
Щоб уміти, як ти, любити,
Ненавидіть, як ти, уміть.

Матері… Усе життя дивляться вони нам услід, вирядивши в люди. Так і стоять на початку всіх наших доріг, навіть коли їх уже немає на світі. Вони мудро й терпляче зносять все, що дає їм доля, аби тільки щасливо жилось їхнім дітям.

Нема нічого у світі кращого й милішого, ніж чуйне серце матері. Тому не можна без хвилювання читати поезії О. Олеся, присвячені матері та золотому її серцю.

І зберіг я тільки, ненечко.
Скарб один, що ти дала.
Золоте, як зірка, сердечко…

Матері, як уособленню всього доброго й чистого, присвячена і збірка поезій Б. Олійника «Сива ластівка» . Мати в його зображенні – завжди трудівниця. Вона – як сонце, непосидюча, сумлінна, душевна. Жодної хвилинки не знаючи відпочинку, наші матері завжди працювали. Не було такого, мабуть, чого б вони не вміли. Тому від матері син успадкував її важкий життєвий урок, який тепер має «учити безсонно довіку» . Глибокі асоціації породжує вислів-афоризм: «Умирають матері, та не вмре ніколи Мати» .

Як літопис материнської долі звучить поезія Б. Олійника «Пісня про матір» . Відходить за «межу» людина, котра «навчила дітей, як по совісті жити». Вона усвідомлює все те, що зоставляє дітям на цьому світі: «лишила всі райдуги з журавлями, і срібло на травах, і золото на колосках» . Ці образи, щирі й теплі слова свідчать про мудрість і доброту, щедру вдачу найдорожчої людини-трудівниці й хранительки роду, яка пішла у вічність, «красива і сива, як доля» . Та залишила про себе світлу пам’ять, свою любов у дітях та онуках. І цю любов, усю до краплі, треба віддати людям:

Віддай усе, що взяв, і освятись
Ще більше, ніж узяв, зумій віддати.
Стоїть на видноколі світла мати –
У неї вчись.

Мама завжди з нами, вона оживає в нас і в наших дітях та внуках, у всьому нашому роді і береже нас та благословляє на добро. А в найтяжчу нашу годину стогоном вирветься з грудей одне слово – як остання надія на порятунок: «Мамо!» То подає голос наша душа, то мати захищає свою дитину й усміхається в любові, устає із сивих туманів віків, із синяви неба, з вишневого цвітіння й калинової сопілки.

Мати… Перед нею схилялися царі й владики всього світу, «…перед нею помолюсь, – писав Т. Шевченко, – мов перед образом святим». Скількох вона вивела у світ, передавши їм у спадок любов до людей, глибоку чуйність до людських тривог, надій, смутків і радощів, навчивши їх творити добро й красу, берегти все святе на землі.