Велика трагедія українського селянства (За новелами В. Стефаника). Твір 10 клас

Земля… Неосяжні, безмежні простори… Якою дивною і прекрасною стає вона навесні, убрана оксамитом зелених трав, різноцвіттям, цвітінням усієї природи.

Людина зробила землю матінкою-годувальницею, докладаючи зусиль, поливаючи її трудовим потом.

Але не завжди людина мала змогу вільно працювати на землі, обробляти її, бо не було того заповітного шматочка. Так жили на українських землях знедолені селяни, працюючи на багатіїв – власників землі.

Тяжку селянську долю, трагізм життя бідних людей зобразив у своїх творах В. С. Стефаник – славний представник демократичних українських письменників кінця XIX – початку XX ст. «Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію… За них я буду писати і для них», – говорив письменник. І дійсно, В. Стефаник був співцем селянських дум, володарем дум селянських. Він створив ряд новел, які відрізняються глибинним змістом і витонченою художньою формою. І. Франко відзначав, що новели В. Стефаника схожі на народні пісні, в яких зображується неприкрашене життя, сумна дійсність.

Новели об’єднані однією темою – змалювання трагічного становища селян Західної України в умовах буржуазно-поміщицького ладу. Про події, епізоди з життя письменник розповідає просто, лаконічно, але серце щемить від болю, коли уявляєш образи із прочитаних новел. Автор розповідає про почуття своїх героїв, показує їх внутрішній світ, зображує у найтяжчі хвилини життя. Не можна без жалю згадувати образи з новел «Катруся», «Кленові листки», «Лан», що вражають своєю правдою.
Але назавжди врізалися у мою пам’ять, найбільше вразили картини й образи, змальовані у новелі «Новина». Здається, я нічого страшнішого не читала і не чула у своєму житті.

Змучений голодом і нуждою Гриць Летючий вирішує вбити приречених на голод і смерть власних дітей, що лишилися без матері. Стефаник талановито змальовує портрети голодних виснажених дітей. Вони просять у батька їсти, біля куска хліба «як щенята коло голої кістки» . «Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі?» – з болем говорить письменник. Вигляд чорних від голоду дітей лякає батька, вони здаються йому мерцями, і Гриць приймає страшне рішення: позбавити дітей тривалих мук – потопити у річці. Не можна читати без сліз рядки, в яких розповідається, як Гриць Летючий веде за ручку Гандзуню, а меншу дочку несе на руках. Стефаник показує психологічний стан героя: «…камінь давить йому груди, щось пече в серці й голові» . Він ішов мовчки і здригнувся, коли заблищала ріка. Душа його завмерла, заморозилася. І все-таки Гриць здійснює задумане, відпускає тільки старшеньку, щоб та сама шукала собі іншої долі. Яка трагедія! До чого доведена людина, голодна, злиденна, яка навіть не має шматка землі! Ще болісніше стає від того, що це не вигаданий автором сюжет. Новела написана на підставі життєвого факту. В. Стефаник підкреслює і думку про те, що такі знедолені селяни, їхні діти не матимуть майбутнього, матимуть тільки біду.

Герої новел В. Стефаника ніби схожі один на одного. Бо всі вони перебувають на останньому ступені зубожіння. Але кожен має свій характер, свої драми і надії. Ось пригадується мені Антін з новели «Синя книжечка». Після смерті дружини та двох синів він почав пиячити, утрачаючи останнє майно. А потім пішов із села найматися.

Страшний епізод змалював В. Стефаник у новелі «Лесева фамілія». Лесиха з дітьми доганяє чоловіка і примушує дітей бити батька, бо він вкрав, щоб пропити, останнє з хати. У корчмі Лесь забуває про тяжке життя своєї родини.

Новела «Кленові листки» вражає вмінням автора яскраво передати переживання бідного селянина Івана. Він не радіє, а вболіває, що в його родині народилася ще одна дитина. Бо знає Іван, яка незавидна доля чекає на цю наймитську дитину. Воно, маленьке, ростиме, ніким не нагодоване, ніким не доглянуте, у бур’яні, а батьки гнутимуть спину на панській землі.

Розповідає письменник у новелах «Виводили з села» та «Стратився» і про тяжку солдатчину, що губила життя молодих селянських синів.
В. Стефаник не обійшов увагою і таке болюче питання, як еміграція західноукраїнських селян за океан у пошуках кращої долі. Головний герой новели «Камінний хрест» Іван Дідух прощається з усім селом, а на пагорбі, який обробляв усе життя, ставить великий кам’яний хрест. Цей хрест – символ стражденної долі народу і любові до рідного краю, символ втраченого життя.

Не міг В. Стефаник не бачити, що не всі селяни покірно несуть свій хрест, що наростає народний гнів, бідняки підіймаються до протесту. Найяскравіше письменник зобразив це у новелі «Палій» . Наймит Федір виступає проти багатія Андрія Курочки. Доведений до відчаю, Федір підпалює маєток Курочки, на якого працював багато років.

Отже, дійсно, серцем «приріс В. Стефаник до села, змалював правдиво найболючіше. Твори його не перестають хвилювати читачів. Скупо, кількома словами може письменник створити настільки яскраву, трагічну картину, що читач мимоволі потрапляє неначе в середину описуваних подій, переживає справжній душевний злам.