Україна в поезії Володимира Сосюри. Твір 10 клас

Солов’їні далі, далі солов’їні…
Знов весна розквітла на моїй Вкраїні!
(В. Сосюра)

Цими словами відкривається одна з двадцяти восьми книг, які Володимир Сосюра видав у післявоєнний час,- «Солов’їні далі». Поет гордий з того, що живе і працює разом із своїм народом. Творити для нього – найбільше щастя, і душа його відкрита для людей:

Я іду до гаю.
Краю, ти мій краю,
Кращого за тебе я в житті не знаю!
Кращого не знаю, далі мої сині,
Як весну стрічати на моїй Вкраїні.

Усе своє творче життя Володимира Сосюра присвятив рідному народові, розвитку його культури, зокрема рідної мови, яку він пристрасно любив, оберігав і збагачував. Любов до Батьківщини в поета нерозривно поєднується з любов’ю до української мови. У вірші «Як не любити рідну мову» йдеться про те, що кожен з нас не має права її забувати, пам’ятаючи, що «мова – це душа народу, народ без мови – не народ».

Мова – «душа головна України» – має магічну силу. Вона – «сурми на сонці…», «вибухів огнених повна», «гостріша за крицю багнета», мова «єднає сердець мільйони». Свій щирий монолог на честь мови поет увінчує строфою:

Це – матері мова.
Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини…
О мово вкраїнська!..
Хто любить її,
Той любить мою Україну.

Володимир Сосюра віддано любить Україну, народ свій, якому впродовж його тернистого шляху випало зазнати стільки кривд і поневірянь.
Згадаймо Тараса Григоровича, який усе своє полум’яне життя поклав на олтар Вітчизни України, матері, неньки єдиної, найдорожчої. Про палку любов до неї він з далекої Орської фортеці посилав свій голос:

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого бога,
За неї душу погублю.

Крізь віки з глухого царського каземату чуємо його напуття:

Свою Україну любіть,
Любіть її…

За неї Кобзар наш карався, мучився, страждав, але не каявся.
Майже така сама доля спіткала вже в радянський час і Володимира Сосюру – автора чудової поезії «Любіть Україну ».

Літо 1951 року. В Москві завершилась перша повоєнна Декада українського мистецтва і літератури. У ній брав активну участь і В. Сосюра. Як і інші письменники, він виступав у театрах, на фабриках і заводах, у школах і вузах… і всюди – з великим успіхом. Його задушевні поезії припадали до серця москвичам – особливо вірш «Любіть Україну».

І раптом – наче виляск нагая – стаття в «Правде» «Проти ідеологічних перекручень у літературі». Нею наче ножа загородили поетові в спину. У статті шельмувався один – єдиний вірш Володимира Сосюри – «Любіть Україну».

Що ж було головною причиною тяжких звинувачень поетові? Письменник Віталій Коваль розмірковував: «Командній лізі Сталіна потрібно було вбити в людях… дуже небезпечне для них почуття любові до рідної землі, до рідного краю».

Послухаймо, як сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет зокрема до кожного з нас і до всього народу:

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і радості мить,
любіть у годину негоди!..

Ми бачимо її, «в світі єдину, одну, в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра» – в тому вічному і нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами. Через сторіччя вловлюємо і беремо до серця й розуму українську пісню, думу, красу її національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці під мирними блакитними небесами.

Палким закликом завершується високопатріотична поезія Володимира Сосюри:

Всім серцем любіть Україну свою,-
і вічні ми будемо з нею.

Пощезли хулителі і брехуни, наклепники і кон’юнктурники, а чиста і ясна, мов сонце, сосюрина поезія живе і проймає наші серця закликом:

«Любіть Україну!»