Твір «Захід сонця»

Захід сонця – одне з найчарівніших явищ природи. Найкраще його спостерігати влітку на відкритих просторах – в степу або на море, там, де добре проглядається лінія горизонту. Під час заходу сонця хмарини неймовірних кольорів у небі віддзеркалює морська вода, і ще по ній біжить доріжка сонячного світла.

У місті захід гарний по-своєму.

Догорає літній день. Сонце повільно хилиться до обрію. Воно вже не таке палюче й сліпуче, як удень, а м’яко пригріває теплими вечірніми променями.

Природа завмирає, стає все тихіше і тихіше. Майже не чутно гулу автомобілів та гомону людських голосів. Диск сонця набуває яскраво-помаранчевого кольору і стає тим більший, чим ближче спускається до землі. Тепер сонце підсвічує хмари на небі знизу, розцвічуючи золотом.

Коли сонце торкається нижнім краєм горизонту, спадають вечірні сутінки. Якщо на небі багато хмарин, вони розцвічуються усіма фарбами заходу – від яскраво-жовтої до приглушено фіолетовою. На іншому краї неба проступає бляклий серпик місяця.

Велике помаранчеве сонце прощально палає, повільно зникаючи з виду. Спочатку здається, що воно рухається дуже повільно, пробігаючи променями по гілках дерев і вікнах будинків, а потім різко пірнає за обрій. Земля занурюється в сутінки. А в небі ще деякий час тьмяна заграва в тому місці, де сховалося сонце.

Швидко темніє, і в небі спалахують перші зірки. Настає ніч…