Твiр-вiдгук. Як три грибочки… (за оповiданням Степана Васильченка “Дощ”). 6 клас

Я хочу подiлитися думками, якi з’явилися в мене пiсля прочитання твору С.  Васильченка “Дощ”. Це оповiдання викликало в моїй душi велике спiвчуття до нещасних дiтей. Мабуть, постiйно троє маленьких дiтей — “старша дiвчинка i троє малих хлопчикiв” залишалися на самотi вдома. Мати заробляла грошi в панських горницях. Так i цього разу, коли бушувала злива з грозою, матерi не було. Дiти залишилися самi. Маленькi хлопцi хотiли їсти, а старша сестра заспокоювала їх, як могла. Що вона могла їм дати ще? Вже з’їдено все. А на iншу їжу мати поки не заробила. Так i перебули грозу. Вийшло сонце, свiтиться проти нього весь у золотих краплях гай. Потяглися з базару люди. I дiти,

бажаючи ще бiльше їсти, вийшли на битий шлях просити “гостинцi”. Хтось їх не помiчав, але помiтила одна бабуся, яка йшла, спираючись на костур, за возами.

Бабуся, як їй не було жаль дiточок, їсти не дала — не несла з собою. Але гарно розпитала, хто вони, де їхня мама. А на прощання погладила всiх, особливо маленьких, по голiвках. I так вiд цього дiтям стало радiсно, що на деякий час забули вони i голод, i вiдсутнiсть мами, а згадували добру бабусю.

Мене особливо вразив цей епiзод, де письменник дуже влучно змалював тонкi, вразливi i чистi душi дiтей, для яких звичайнi приємнi слова i ласкавiсть бабусi значили бiльше, нiж вгамування гострого голоду. Вони вiдчули, що у свiтi є добрi люди. А, отже, усе закiнчиться добре: повернеться мама, нагодує їх, приголубить, i стане всiм весело i гарно.

Так i залишилося троє дiтей пiд своєю землянкою, “як три прив’ялi квiтки”, чекати на прихiд щастя в їхнє життя — мами.