Твiр-розповiдь. Мої друзi. 6 клас

Кажуть, що справжнiх друзiв не може бути багато. Я вважаю, що це правильно. У мене є безлiч знайомих, проте справжнiх друзiв — лише двоє. Це мої однокласники — Iгор i Андрiй.

Чому саме їх я вважаю моїми друзями? Вiдповiдь проста: менi з ними цiкаво, приємно. I, головне, вони завжди допоможуть у скрутну хвилину порадою i дiлом. Вони доводили це неодноразово.

Так сталося, що ми троє живемо поруч, в одному мiкрорайонi. Тому немає особливих проблем iз зв’язком. Ми бiгаємо один до одного в гостi, разом робимо уроки, ходимо гуляти. Оскiльки ми вважаємо себе справжнiми друзями, то намагаємося зацiкавити i розважити один одного. У мене вдома є безлiч книжок та iграшок, тому я часто запрошую Андрiя та Iгоря до себе в гостi. Поки ми граємося, мама готує нам смачний обiд. А потiм, буває, усi разом робимо деякi складнi завдання. Iнодi ми ходимо додому до Андрiя грати на комп’ютерi. Я хочу в майбутньому серйозно зайнятися програмуванням, i в цьому менi допомагає Андрiїв батько — Олексiй Миколайович. Вiн працює програмiстом у фiрмi й досконало знає свою справу.

У школi приятельськi щирi стосунки мiж нами не зникають. Навпаки, ми намагаємося триматися разом, не давати ображати жодного з нас. Якщо сталася з кимось з нас неприємнiсть чи в чомусь непотала нило, то ми робимо усе, щоб допомогти чи заспокоїти товариша.

Ми товаришуємо вже два з половиною роки. Бували й суперечки,

i непорозумiння, i розрив стосункiв. Але через певний час усi ми намагались їх вiдновити. I це нам вдавалося. Я думаю, що товаришами ми залишимося на все життя.