Твір «Опис природи за власними спостереженнями»

Кожного ранку навесні я з нетерпінням виходжу в сад, очікуючи побачити, як зацвітають фруктові дерева. Десь у середині квітня бруньки на деревах стають такими великими, ніби ось-ось вибухнуть. Придивляюся до абрикоси й бачу, що на верхніх її вітах деякі бруньки розкрилися у блідо-рожеві квітки, наче гусениці перетворилися на прекрасних прозорокрилих метеликів. Проходить ще одна тепла весняна ніч – і вранці в саду на мене чекає справжнє диво – пишно розквітла абрикоса, вся біла, наче в тумані, оповита солодким ароматом.

Слідом за абрикосою заквітчуються вишні та черешні. Їхні квітки білосніжні, наче весільний наряд нареченої. Проте якщо придивитися пильніше, то видно, що разом з квітами на вишнях починають розкриватися й маленькі й липкі зелені листочки. Згодом у самому серці саду, на місці, де влітку найбільше сонячних променів, яскравими й насичено-рожевими квітами вкриваються персики. Вони особливі – ці гості з півдня – і вирізняються між усіх сусідів-дерев неповторним кольором квітів. Переходжу від одного до іншого з фотоапаратом у руці, намагаюся втримати оцю красу хоч би на фотографіях, жалкуючи в душі, що я не художник…

Аж ось з абрикоси пелюстки вже полетіли вниз, а на зміну квітам на червонуватому гіллі забриніло листячко. Ніби перехоплюючи естафету, квітками одна за одною вкрилися груша, яблуня, слива. До них ринулися рої бджіл, і повітря наповнилося рівномірним гудіння. А до ніг почали повільно падати змарнілі пелюстки тих дерев, чиє цвітіння вже добігло кінця. Вони вкривають землю легким білим килимом ,ніби сніг. Кожного дня все більш жарко, наближається літо, проте диво весняного цвітіння залишиться у моєму серці назавжди.