Твір на тему «Рідний дім»

Людина, де б вона не мешкала, у міській квартирі чи власному будинкові, завжди лине думками до батьківської оселі. Місце, де тебе було виколисано та викохано, закарбовується у пам’яті на все життя.

Для мене таке місце – це бабусина хата в селі, де я проводжу майже кожні канікули. Цей будиночок є рідним для усієї нашої родини, тут минуло дитинство мого батька, його сестер та братів. Уявляю, скільки спогадів у них пов’язано із кожним куточком цієї хати, садком, стежками. Згадки минулого зринають у свідомості із доторком до речей, з якими пов’язані. Біля припічку згадується смак домашньої печені. Оці-от лави стояли на весіллі сестри, а на цій стежці колись забив коліно, коли падав з велосипеда. Мій багаж спогадів, мабуть, менший за батьківський, але ця хата і для мене є джерелом приємних асоціацій.

Особливо мені подобається садок, не вишневий, як писав український класик Т. Г. Шевченко, а яблуневий, але так само рідний та затишний. Тарас Григорович, перебуваючи далеко від Батьківщини, багато писав про рідну землю. У його думках вона поставала в образі «вишневого садка», місця, де письменник в дитинстві полюбляв малювати. Мій садок недалеко від мене, за бажання я можу дістатися туди будь-коли. Але, якщо довгим часом не вдається там погуляти чи посидіти ввечері під яблунею із друзями та подружками, я починаю сумувати за ним, усвідомлюю справжню цінність такого затишку.

Із цим садком коло бабусиної хати в мене пов’язано багато приємних згадок. Але в першу чергу ця батьківська оселя дає мені відчуття того, що я є нащадком давньої історії, частиною чогось великого й спільного. Це усвідомлення свого коріння дає мені сили та упевненості на завтрашній день. Адже істинними є слова, що без минулого немає й майбутнього.