Твір на тему “Рання весна”

Довго тягнеться зима. Усім навколо вже так набридли холод, ожеледиця, непривабливий затоптаний сніг. Усі нетерпляче чекають весни.

І вона зазвичай приходить поволі. Так, що ми не відразу відчуваємо її прихід. Наприкінці лютого стоїть незрозуміла погода. Надворі ані морозно, ані тепло. Тумани збираються над землею, сніг розм’якає та починає непомітно сповзати з пагорбків.

Дехто не полюбляє ранньої весни. Особливо у містах. На початку весни йдуть дрібні дощі. Сирість проникає усюди. Сніг сіріє, осідає та оголює непривабливе сміття на вулицях: банки, недопалки, обгортки, лушпайки… Пройти по вулиці раптом стає ще складніше, ніж зимою: навкруги течуть справжні річки. «Скільки можна місити грязюку ногами! І вже сухих чобіт не залишилось! На вулицю виходити не хочеться», – бідкаюся я разом з усіма.

Потім, одного ранку, я прокидаюся і збираюся іти до школи. І розумію – щось змінилось. Сніг кудись зник, чорна земля парує, віддаючи повітрю зайву вологу. Вперше звертаю увагу на те, що сонце встає тепер набагато раніше. Взимку це якось не відчувалося. І воно ще навіть гріє! Взагалі, день став набагато довшим, ніж у лютому.

Дихається теж якось по-новому: свіжо та легко. Хочеться від радощів підстрибнути до стелі, потім енергійно переробити купу справ та бігти розважатися, веселитися, подорожувати… Це і є прихід весни.

За ранньою весною, я думаю, краще спостерігати за містом. Тобто на природі – у лісі або полі. Тут краще видно перші ознаки весни. У тиші відразу чути, як жваво цвірінькають пташки та радіють теплу та сонечку. Виявляється, і бруньки на деревах та кущах  вже встигли налитися новим життям. Дивно, адже у місті цього ще не помітно.

Ще здалеку чутно шум води. Шматки криги кружляють у річках та джерелах: вода буйно несеться, вихлюпуючись з берегів. Не встигає розтаяти сніг, як на мокрій землі, випереджаючи свіжу зелену травичку, розквітають маленькі чудеса: проліски, крокуси, дзвіночки…