Твір на тему «Літня ніч»

Тепла та тиха ніч опустилася на українське село. Догоріло та сіло сонце на заході, червоні смужки поступово порожевіли та згасли. Хоч вдень дув вітер та хмари ходили небом, ввечері вітер став тихіше. А потім він і зовсім ліг спати. А небо очистилося від хмар, стало ясне-ясне, темно-синє. Де-не-де у темряві можна розгледіти на небі сліди білих хмаринок.

Сині сутінки ставали густішими, ховали в собі обриси стін, дахів, господарчих споруд. Тільки-от чорні, наче вирізьблені, фігури дерев було видно на межі городів, на більш-менш відкритій місцині. Але скоро темрява спустилася зовсім, обриси дерев зникли.

Засвітилися у сільських будинках великі сучасні вікна, засвітилися маленькі віконечка старих хат, а також електричні ліхтарі на стовпах, на вулиці. Інколи чиїсь собака в селі загавкає – несе нічну вартову службу, вистежує чужих. А он хтось ще палить у дворі невеличке багаття, розганяючи темряву. Мабуть, позбувається якогось мотлоху або готує шашлик.

Ми вийшли за околицю, на берег маленької річки, що ховається у комишах. Тут було тихо, тільки звуки природи, життя долинали з води. З приходом ночі заспівали жаби по берегах, заговорили цвіркуни. Десь у лісопосадці на деревах перекликаються дві сови, що ввечері прокинулися та вийшли «мишкувати». Мабуть, вони знайомі, я так думаю.

А над головою ніч розгорнула скатертину зоряного неба. Тут, над селом, небо чисте, без міського диму. Яскраві зорі та сузір’я картою пролягли над головою. Погожої літньої ночі ними можна милуватися безкінечно, лежачи у траві за околицею або сидячи на ній. Комарі тільки заїдають, якщо добре не намазатися засобом від них. Комарі – це така собі ложка дьогтю у медовому царстві літньої ночі.