Твір до ЗНО “ До чого призводить заміна природного світу благами цивілізації”

Я з власного досвіду стверджую, що заміна світу природи суцільними благами цивілізації не призводить ні до чого доброго. А тим паче заміна живого спілкування з друзями — світом віртуальним.

Аж ніяк не замінить комп`ютер ранкової пробіжки мокрою від роси лісовою доріжкою, коли свіжий вітерець куйовдить волосся. Цвірінькання пташок у парку, корабельної хитавиці, плескоту морських хвиль, лову зеленої ящірки у траві, стрибання з “тарзанкою”…

Зі своїми друзями ми часто займаємося різними цікавими справами, які не потребують входу до віртуального світу. Наприклад, робимо намиста з ракушок, які збираємо на пляжі. Або ж ліпимо ляльок з глини чи жувальної гумки, знімаємо їх на камеру та розігруємо вистави. Запускаємо у небо яскраві китайські ліхтарики — справжнє маленьке чудо, що світиться.

Коли ми їздили до Криму разом з батьками, то улюбленим моїм заняттям було ходити на берег моря та перестрибувати з каміння на каміння. Я добре натренував ноги, почувався спритним, сильним та проворним. Хіба ж можна було б такого досягти, якби я сидів удома за ноутбуком? Нізащо!

Я можу навести негативний приклад з життя. Мій знайомий Михайло полюбляв сидіти за віртуальними іграми. За це його багато разів погрожували вигнати з ліцею, адже він сидів ночами, потім невпад засинав та пропускав навчання. Потім Михайлові стало погано від нічного сидіння, мама викликала “Швидку”, його на цілих два тижні забрали до лікарні. Ми всі були в шоку. Коли Михайло виписався, то змінив свої звички та перестав поринати з головою у віртуальність.

Спілкування з живою природою необхідне людині, бо ми – її невід’ємна частина. Вона годує нас, дає дім, надихає. Немає, мабуть, поета в світі, що не присвятив би вірша природі. У творах українських митців людина, що близька до природи, виступала як людина чистої душі, спроможна на щирі почуття і вчинки. І вона завжди протиставлялася тим, хто зациклений на матеріальних благах. Згадаємо повість «Тіні забутих предків» і головного героя Івана Палійчука, який після смерті коханої Марічки одружився з Палагною – дівчиною багатою, хазяйновитою, та не зміг знайти з нею щастя, бо воно для нього не в матеріальному багатстві, а в багатстві душі. Його мала Марічка, викохана прекрасною природою Карпат.

Важливо тягнутися до природнього світу, так життя стане набагато повнішим та щасливішим.